Ранок 27 квітня 2024 року для мешканців Костянтинівки, що на Донеччині, розпочався з гуркоту вибухів. Російські війська завдали масованого артилерійського удару по житлових кварталах міста. Чотири загиблих, понад двадцять поранених – такий кривавий підсумок цієї атаки. Снаряди влучили в супермаркет, багатоповерхівки, приватні будинки. Люди просто робили покупки, готували сніданок, збиралися на роботу. Чотири життя обірвалися за лічені хвилини.
Костянтинівка давно живе під постійною загрозою – від 2014 року вона кілька разів опинялася на лінії зіткнення. Але після повномасштабного вторгнення обстріли стали буденністю. Місцеві звикли до сирен, до гуркоту на околицях. Однак 27 квітня все було інакше. Атака прийшла без попередження: вибухи пролунали в центральній частині міста, де вранці завжди людно. Чотири загиблих – невиправдана втрата, яка сколихнула всю громаду.
Свідки розповідають про хаос, що запанував на вулицях. Густий дим, крики, понівечені автомобілі. Один з мешканців згадує: «Я саме виходив із під’їзду, коли земля здригнулася. Впав на асфальт. Потім побачив, що немає половини сусідського будинку». Чотири загиблих, і ймовірно, ця цифра могла бути значно більшою, адже снаряди розірвалися в місцях скупчення людей.
Чотири загиблих: обстріл Костянтинівки 27 квітня
Перші повідомлення про обстріл з’явилися близько 10:15. За інформацією Донецької обласної військової адміністрації, удару завдали з реактивних систем залпового вогню, попередньо – «Ураган» або «Смерч». У місті одразу зникло світло, пошкоджено газопровід. Чотири загиблих виявили під завалами супермаркету «АТБ» та в сусідньому дворі. Рятувальники працювали кілька годин, розбираючи бетонні плити. Поранених – 23 особи, з них п’ятеро у важкому стані, доправили до лікарень Краматорська та Дніпра.
Селище ніби заніміло. На місці трагедії утворилася вирва глибиною з людський зріст. Уламки скла, одяг, дитячі іграшки – усе змішалося з пилом. Чотири загиблих, чотири долі, які перервалися в одну мить. «Ми шукали доньку, вона мала бути в тому магазині», – крізь сльози розповідає жінка, ім’я якої не називають слідчі. Її сподівання не справдилися.
Цей обстріл став черговим актом терору проти цивільного населення. Місцева влада вже заявила про намір провести термінову евакуацію з найбільш небезпечних мікрорайонів. Проте багато хто навідріз відмовляється виїжджати. Причини різні: літні батьки, страх перед невідомістю, дім, у який вкладено все життя. Однак чотири загиблих – вагомий аргумент для тих, хто вагається досі.
Чотири загиблих – хто вони
Особи загиблих встановили до вечора того ж дня. Впізнання ускладнювалося важкими травмами, але родичі допомогли. Чотири загиблих – це звичайні мешканці Костянтинівки, які опинилися не в той час, не в тому місці.
- Жінка, 48 років, касирка супермаркету «АТБ». За спогадами колег, вона пропрацювала там майже десять років, завжди усміхнена, любила допомагати літнім покупцям.
- Чоловік, 60 років, пенсіонер, мешканець багатоповерхівки поруч. Прийшов по хліб і молоко. Сусіди кажуть, що він нещодавно поховав дружину і жив сам.
- Чоловік, 35 років, працівник місцевої комунальної служби. Саме він у той час ремонтував водогін біля магазину. Його колега отримав поранення обох ніг.
- Четверта особа – чоловік віком близько 40 років, документів при ньому не було. Поліція продовжує ідентифікацію за ДНК. Припускають, що він був відвідувачем супермаркету, можливо, з іншого району.
Ці четверо вже ніколи не повернуться додому. Кожен із них мав плани, мрії, близьких. Чотири загиблих, чотири сім’ї в жалобі. У місті оголосили триденну жалобу. На центральній площі люди стихійно несуть квіти та лампадки. Священник місцевої церкви відслужив панахиду просто неба, бо храм також пошкоджений уламками.
Психологи, які працюють із постраждалими, відзначають високий рівень гострого стресу серед свідків. Чотири загиблих стали травматичним шоком для багатьох дітей, які бачили тіла. Влада організувала пункти психологічної допомоги, але ресурсів обмаль. Місто занурене в тишу, лише зрідка її порушує плач.
Чотири загиблих та руйнування в місті
Руйнування внаслідок атаки масштабні. Супермаркет «АТБ» зруйновано вщент – від будівлі залишився лише каркас. Поруч вигоріли чотири легкові автомобілі. У трьох багатоповерхівках вибито понад 80 вікон, пошкоджено балкони. Офіс «Укрпошти», що знаходився через дорогу, також зазнав значних ушкоджень. Чотири загиблих – це вершина айсберга, під якою десятки покалічених доль, зруйнованих помешкань, втраченого майна.
Комунальники одразу взялися за відновлення критичної інфраструктури. Електромережі відновлювали до ночі, газопостачання перекрили на кілька днів. Місцева влада звітує про плани відбудувати житловий фонд, але це звучить як віддалена перспектива. Чотири загиблих нагадують, що поки триває війна, жоден план не гарантує безпеки.
У лікарнях перебувають 18 постраждалих, серед них дитина 12 років із проникаючим пораненням грудної клітки. Медики роблять усе можливе. Чотири загиблих стали символом безсилля перед ворожою артилерією. Містяни у соцмережах діляться світлинами зруйнованих будинків і просять підтримки. Волонтери оголосили збір коштів на ліки та будівельні матеріали.
Особливо гостро стоїть проблема укриттів. У старій частині Костянтинівки бомбосховищ критично мало – більшість із них занедбані, затоплені або перетворені на смітники. Після того як чотири загиблих поповнили сумну статистику, голова ОВА пообіцяв перевірити стан усіх захисних споруд. Але місцеві жителі скептичні: «Скільки вже обіцяли…».
Чотири загиблих: реакція влади та міжнародної спільноти
Звістка про чотирьох загиблих швидко облетіла Україну й світ. Президент України у вечірньому зверненні висловив співчуття сім’ям жертв і наголосив, що винні у воєнних злочинах понесуть відповідальність. Керівник Донецької ОВА Павло Кириленко назвав те, що сталося, черговим актом геноциду українського народу. Чотири загиблих – це, за його словами, «жахлива ціна, яку ми платимо за свободу».
МЗС України закликало міжнародні організації, зокрема ООН та МКС, зафіксувати цей обстріл як воєнний злочин. Посли країн G7 у спільній заяві засудили атаки на цивільних і вимагали посилення санкцій проти РФ. Чотири загиблих стали не просто місцевою трагедією, а черговим аргументом для надання Україні систем ППО. Володимир Зеленський окремо подякував партнерам, які вже передали Patriot та IRIS-T, але підкреслив, що потрібно більше.
Російська сторона традиційно заперечує цілеспрямовані удари по цивільній інфраструктурі. Проте докази незалежних розслідувань, зокрема команди Bellingcat, вказують на зворотне. Чотири загиблих у Костянтинівці – лише один епізод із сотень подібних. Правозахисники наголошують, що систематичні обстріли житлових кварталів не можна вважати «випадковістю».
У соціальних мережах люди висловлюють обурення. Хештег #чотири_загиблих_Костянтинівка вийшов у тренди. Користувачі публікують портрети жертв, збирають підписи під відкритим листом до Конгресу США з проханням пришвидшити військову допомогу. Чотири загиблих, як і багато інших, не повинні бути забуті, – пишуть активісти.
Чотири загиблих на тлі війни на Донеччині
Донеччина з 2014 року стала ареною неоголошеної війни. Лише за останній рік, за даними моніторингової місії ООН, тут загинуло понад 600 цивільних осіб. Чотири загиблих в один день – цифра, яка вже не шокує тих, хто стежить за зведеннями, але кожне життя – неповторне. Костянтинівка розташована за 20 кілометрів від лінії фронту, тому ворогу дістати до неї артилерією не важко.
Місто неодноразово потрапляло під обстріли. 2 квітня 2024 року загинули двоє підлітків, у січні був ракетний удар по школі. Кожного разу влада обіцяє посилити протиповітряну оборону, але реалії складні. Чотири загиблих черговий раз демонструють вразливість прифронтових територій. Військові експерти кажуть: повністю закрити небо над такими населеними пунктами неможливо – бракує установок, а Росія постійно змінює тактику.
Багато мешканців уже залишили Костянтинівку. За офіційними даними, з довоєнних 72 тисяч населення залишилося менше ніж 15 тисяч. Місто вимирає. Чотири загиблих ще більше підштовхують людей до евакуації, хоча деякі родини вперто тримаються. «Тут могили батьків, город, кіт… Як ми це покинемо?» – пояснює старенька біля зруйнованого будинку.
Гуманітарна ситуація погіршується. Відсутність стабільного енергопостачання, нестача питної води, перебої з медикаментами – це щоденні виклики. Чотири загиблих стали приводом для активізації роботи Червоного Хреста та інших міжнародних організацій у цьому районі. Автоколона з гуманітарним вантажем прибула через дві доби після трагедії. Люди отримали будівельні набори для екстреного ремонту вікон, ковдри, харчові набори.
Місцеві волонтери, попри небезпеку, допомагають розбирати завали. Чотири загиблих не залишилися без уваги – громада сама організувала поховання та підтримку родин. Така самоорганізація вражає представників міжнародних місій, які звикли до бюрократичних процедур. Проте ресурсів громади критично бракує, і люди сподіваються на державу та партнерів.
Таблиця містить основні рекомендації щодо поведінки під час артилерійських обстрілів:
| Дія | Опис |
|---|---|
| Перейти в укриття | Негайно прямуйте до найближчого бомбосховища, підвалу або станції метрополітену. Уникайте вікон та зовнішніх стін. Якщо ви на вулиці – шукайте будь-яке заглиблене місце. |
| Лягти на землю при обстрілі | Якщо не встигаєте сховатися, лягайте на живіт, прикрийте голову руками та відкрийте рот для зменшення баротравми. Не залишайтеся стояти – уламки летять на висоті. |
| Триматись подалі від вікон | Після перших вибухів не підходьте до вікон – можливі повторні удари. Зашторьте вікна або заклейте їх скотчем для запобігання розльоту скла. |
| Зібрати тривожну валізу | Завчасно підготуйте документи, воду, ліки, ліхтарик, павербанк і теплий одяг на випадок евакуації. Важливо періодично оновлювати набір. |
Чотири загиблих у Костянтинівці – це не просто статистика. Це нагадування про крихкість людського життя, коли смерть чатує на кожному кроці. Кожна така втрата робить нас більш вразливими, але водночас і більш згуртованими. Попри біль і сльози, місто не здається. Люди прибирають уламки, допомагають одне одному, сподіваються на краще. Чотири загиблих назавжди залишаться в пам’яті громади, як і сотні інших жертв цієї безжальної війни. Але саме пам’ять про них змушує триматися і вірити, що справедливість урешті-решт переможе, а на руїнах відродиться нове життя.
