У тиші кабінетів де народжуються доленосні фінансові рішення часто забувають про одну просту істину: гроші люблять тишу, але помста за порушення цієї тиші буває гучною. Останнім часом в експертному середовищі дедалі активніше обговорюють тему додаткової емісії національної валюти. І хоча формально Національний банк дотримується політики інфляційного таргетування, підкилимні течії фіскальної політики штовхають систему до небезпечної межі. Економіст Олексій Кущ висловився доволі різко, попередивши: неконтрольований друк гривні може спровокувати ситуацію, за якої курс впаде вдвічі. І це не риторичний прийом. Це спроба достукатися до тих, хто будує ілюзію безболісного вирішення бюджетних проблем.
Парадокс у тому що зовні все виглядає стабільно. Міжнародні резерви на прийнятному рівні, інфляція начебто під контролем. Але грошова маса – як підземна ріка, що точить береги. Якщо копнути глибше видно тектонічні зрушення. Зростання залишків на кореспондентських рахунках банків надлишкова ліквідність яку нікуди дівати – усе це маркери прихованої емісії. І коли ця маса вихлюпнеться на валютний ринок, механізм утримання курсу почне скрипіти й ламатися. Застереження економіста лягає на підготовлений грунт: суспільство пам’ятає 2014-й і 2015-й роки, пам’ятає як гривня пробивала позначки які здавалися фантастичними, тому теза про двократне падіння не є абстракцією.
Друк гривні: від політичної зручності до монетарної катастрофи
В основі будь-якої емісії лежить просте бажання закрити дірку. Дірка в бюджеті, дірка в Пенсійному фонді дірка у фінансуванні оборонних програм. Але закриття однієї дірки за допомогою друку гривні створює вирву в іншому місці – у купівельній спроможності населення. Схема працює так: уряд витрачає більше ніж заробляє. Оскільки податки зібрати складно а зовнішні кредити мають політичні обмеження залишається останній інструмент – монетизація державного боргу. Державні банки купують облігації внутрішньої державної позики, а потім рефінансуються в НБУ під заставу цих паперів. Так у систему вливаються мільярди гривень які не мають товарного забезпечення.
Ці гроші не зникають безслідно. Вони осідають на депозитах фізичних осіб, крутяться в споживчому секторі, а ті хто розуміє циклічність цих процесів, переганяють їх у готівковий долар або криптовалюту. Виникає класичний ефект “відкладеної інфляції”. Поки гривня лежить на рахунках, вона не тисне на ціни безпосередньо. Але як тільки психологічний рубіж довіри перейдено – починається ланцюгова реакція. І ось тут і стане в пригоді те саме застереження економіста про курс, що летить униз.
Двократне падіння – не апокаліпсис, а закономірність
Чому цифра “вдвічі” фігурує в прогнозах не випадково? Бо існує певна математика валютних криз у країнах із низьким рівнем монетизації економіки. Якщо взяти за основу вузьку грошову базу та співвіднести її з валовими міжнародними резервами ми отримаємо крихкий баланс. Достатньо, щоб обсяг емісії за рік перевалив за 400-500 мільярдів гривень як співвідношення гривневої ліквідності до твердої валюти стає критичним. Ринок це відчуває на інтуїтивному рівні. Спочатку починають нервувати імпортери, потім підключаються спекулянти а потім звичайний громадянин біжить до обмінника. Під тиском друку гривні курс неминуче просідає на 50% а то й більше. Так було 1998-го, так було 2008-го, і так буде знову якщо урок не засвоєно.
До речі цікаво що між оголошенням про емісію та власне обвалом курсу завжди є лаг. Це створює ілюзію що нічого страшного не сталося. Проте цей час треба використовувати не для самозаспокоєння а для хеджування ризиків. В умовах війни такий лаг може бути коротшим через високу швидкість поширення панічних настроїв у соціальних мережах. Тож застереження економіста – це не пророцтво кінця світу а спроба пояснити логіку подій.
Друк гривні та психологія натовпу
Варто окремо зупинитися на поведінковому аспекті. Економісти часто оперують сухими цифрами, забуваючи, що валютні ринки рухає страх і жадібність. Коли лунають попередження про обвал курсу вдвічі населення реагує двома способами: частина ігнорує вважаючи це “зрадою” або політичним замовленням, а частина починає діяти на упередження. І саме друга частина створює самоздійснюване пророцтво. Ви купуєте долар по 40, бо вірите що буде по 80. Але ж сам факт такої масової купівлі вже штовхає курс до цих 80. Таким чином друк гривні, спровокований бюджетним дефіцитом, запускає спіраль девальваційних очікувань яку надзвичайно важко зупинити адміністративними методами.
Згадайте як у 2015 році вводилися обмеження на продаж валюти. Це призвело лише до розквіту чорного ринку та появи “сірих” схем. Регуляторна гільйотина без усунення причин – марна трата адміністративного ресурсу. Тому головний бій потрібно вести не з обмінниками а з дефіцитом бюджету та надмірною емісією. Якщо станок продовжить працювати на повну потужність жодні заборони не втримають курсову греблю.
Структурні пастки української економіки
Є ще один вимір який робить застереження про обвал курсу вдвічі особливо актуальним для України. Це структура економіки. Ми досі є постачальником сировини з обмеженими можливостями для імпортозаміщення. Потужності нафтопереробки зруйновані. Хімічна промисловість перебуває в агонії. Машинобудування переорієнтоване на ВПК але потребує імпортних компонентів. Виходить парадоксальна ситуація: надруковані гроші витрачаються на кінцеве споживання, а те своєю чергою тікає за кордон через закупівлю імпорту. Тобто емісія фінансує не національного виробника а економіки сусідніх країн. І в цьому контексті друк гривні стає не просто фактором тиску на курс, а каналом вимивання національного багатства.
- Відтік капіталу через імпорт споживчих товарів зростає пропорційно збільшенню грошової маси в обігу.
- Внутрішнє виробництво не встигає нарощувати обсяги через дорогі кредити та проблеми з логістикою.
- Девальвація знижує реальні доходи, що призводить до нового витка вимог щодо підвищення соціальних виплат, тобто до нового бюджетного дефіциту, який знову ж таки закривається емісією.
Це замкнене коло розірвати вкрай важко. І прогноз про двократне падіння курсу базується саме на інерційності цієї системи. Без структурних реформ, без детінізації та створення довгих грошей в економіці, будь-яка додаткова ліквідність буде миттєво конвертуватися в долар.
Друк гривні та привид гіперінфляції
Хоча до гіперінфляції 1993 року начебто далеко, не варто повністю відкидати цей сценарій. Сучасна українська економіка набагато більш монетизована, ніж тоді, але й рівень цифровізації платежів дозволяє грошам обертатися значно швидше. Швидкість обігу грошей – це множник який часто ігнорують. Якщо зараз коефіцієнт монетизації штучно стримується високими ставками та стерилізацією надлишкової ліквідності через депозитні сертифікати НБУ, то будь-який збій в цьому механізмі може призвести до лавиноподібного зростання цін. І тоді твердження “друк гривні обвалить курс” буде сприйматися як надто м’яке формулювання.
Ключовий ризик – це час. Чим довше відкладається вирішення проблеми фіскального розриву, тим більше доведеться друкувати грошей у майбутньому. І чим більший обсяг емісії, тим важчим буде вихід із ситуації. Це як боргова яма: спочатку береш трохи, потім ще трохи а коли приходить час платити – сума виявляється непідйомною. Тому застереження економіста слід читати не як політичний маніфест а як раціональну діагностику хвороби.
Ось як можна згрупувати ключові режими курсоутворення залежно від масштабу друку:
| Сценарій емісії | Річний приріст монетарної бази | Реакція валютного ринку | Статус довіри |
|---|---|---|---|
| Контрольований | 10–15% на рік у межах зростання номінального ВВП |
Курс коливається плавно в межах 5–7% річних |
Відносна стабільність, депозити зростають |
| Помірний з ризиком | 20–30% примусової монетизації облігацій |
Тиск посилюється курс просідає на 15–25% |
Перші ознаки паніки, часткова доларизація заощаджень |
| Критичний (реалізація застереження) |
Понад 50% від початку року (шокова емісія) |
Двократний обвал або глибше падіння |
Тотальна втеча від гривні, крах внутрішнього боргового ринку |
Наведена таблиця дозволяє побачити що між стабільністю та прірвою – лише кілька десятків мільярдів емітованих гривень. Ілюзія керованості розчиняється одразу як тільки ринок відмовляється купувати державні облігації на первинних аукціонах.
Часто можна почути, що в США чи Японії друк грошей не викликає гіперінфляції. Тут порівняння некоректне. Долар – світова резервна валюта, попит на нього генерується всією планетою. Єна забезпечена потужним внутрішнім виробництвом та високою нормою заощаджень. Гривня не має жодної з цих переваг. Вона замкнена в межах національного ринку з високим рівнем імпортозалежності. Тому будь-які паралелі з розвиненими країнами – це шкідлива маніпуляція. І тому друк гривні для нас – це інструмент підвищеної небезпеки, який вимагає стерильної чистоти у використанні, а не брутальної сили.
Звісно можна заперечити мовляв, НБУ не друкує напряму на Кабмін. Але є операції з підтримки ліквідності державних банків, є викуп облігацій на вторинному ринку у портфельних інвесторів – формальність не змінює сутності. Коли в системі з’являються зайві гроші, вони шукають собі ціну. І ця ціна виражається в курсі долара. У цьому сенсі застереження економіста – це не просто думка, а попереджувальний постріл у майбутнє, яке може настати швидше, ніж нам хотілося б.
У підсумку все зводиться до простої дилеми: або ми знаходимо політичну волю для скорочення непродуктивних видатків та детінізації, або “друкарський верстат” стає єдиним джерелом фінансування з усіма наслідками, що випливають звідси. Обвал курсу вдвічі – це не страшилка на ніч, а розрахунковий параметр для економіки, де емісія перевищує рубіж витривалості. Ігнорувати це попередження – означає свідомо готуватися до фінансового шторму, після якого доведеться заново збирати не лише економіку, а й довіру, яка відновлюється десятиліттями.
