Ситуація з аудитом Національного антикорупційного бюро України набула рис системної проблеми, що загрожує не лише репутації відомства, а й ефективності всієї антикорупційної політики держави. Юрист Андрій Шрам, аналізуючи останні події, дійшов висновку, що НАБУ свідомо уникає незалежної перевірки через побоювання викрити неефективність власної роботи. Така позиція не лише підриває довіру громадськості, а й створює правові колізії, які можуть бути використані для дискредитації всієї системи антикорупційних органів.
Проблема набуває особливої гостроти на тлі того, що НАБУ було створено саме для боротьби з корупцією на найвищих рівнях влади, і від його діяльності залежить не лише внутрішнє сприйняття України, а й міжнародна підтримка. Коли ж саме відомство, покликане викорінювати корупційні схеми, починає ухилятися від прозорості, це створює парадоксальну ситуацію, в якій інструмент боротьби з корупцією сам стає її частиною.
У цій статті детально розглянуто правові механізми, які НАБУ використовує для уникнення аудиту, аргументи юриста Андрія Шрама щодо мотивів такого ухилення, а також потенційні наслідки для антикорупційної системи України. Особлива увага приділена практичним крокам, які можуть бути вжиті для забезпечення прозорості діяльності НАБУ, а також аналізу того, як подібні ситуації вирішуються в інших країнах.
Чому НАБУ уникає незалежного аудиту
Питання проведення незалежного аудиту НАБУ постало гостро ще у 2021 році, коли було прийнято рішення про створення спеціальної комісії для перевірки діяльності бюро. Однак, попри формальне існування такого механізму, практична реалізація аудиту наштовхується на численні перешкоди, які, на думку Андрія Шрама, мають ознаки свідомого саботажу.
Основні причини, через які НАБУ уникає аудиту, можна згрупувати таким чином:
- відсутність чітких критеріїв оцінки ефективності роботи відомства;
- небажання піддаватися зовнішньому контролю через ризик викриття внутрішніх проблем;
- використання правових лазівок для затягування процесу перевірки;
- тиск на незалежних експертів, які беруть участь у комісії з аудиту;
- відсутність політичної волі для проведення реальних змін у роботі відомства;
- побоювання втратити міжнародну підтримку у разі виявлення неефективності;
- внутрішня корпоративна культура, яка не сприймає критику та зовнішній контроль.
Андрій Шрам наголошує, що ключовою проблемою є саме відсутність чітких критеріїв оцінки роботи НАБУ. На відміну від інших правоохоронних органів, де можна оцінити кількість розкритих злочинів чи заведених справ, діяльність антикорупційного бюро значно складніше піддається кількісній оцінці. Це створює простір для маніпуляцій та дозволяє НАБУ уникати реальної відповідальності за результати своєї роботи.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що НАБУ має особливий статус, який передбачає певну автономію від інших державних органів. Це було зроблено для того, щоб захистити бюро від політичного тиску, але водночас створило умови для того, щоб відомство могло уникати зовнішнього контролю. Як зазначає Шрам, така автономія не повинна перетворюватися на безконтрольність, адже це суперечить самим принципам боротьби з корупцією.
Ще одним важливим аспектом є те, що НАБУ часто використовує аргумент про захист державних таємниць для відмови у наданні інформації аудиторам. Хоча цей аргумент має певне підґрунтя, його застосування часто є надмірним і невиправданим. Наприклад, у багатьох випадках можна було б надати доступ до інформації з певними обмеженнями, але НАБУ воліє повністю відмовляти у співпраці, що ускладнює роботу аудиторів.
Які механізми використовує НАБУ для уникнення перевірок
НАБУ має у своєму арсеналі цілий набір інструментів, які дозволяють відомству ефективно уникати незалежного аудиту. Ці механізми можна умовно розділити на правові, адміністративні та інформаційні. Розглянемо їх детальніше.
Правові механізми включають:
- використання нечітких формулювань у законодавстві для обґрунтування відмови у доступі до інформації;
- затягування термінів розгляду запитів аудиторів під приводом необхідності додаткових узгоджень;
- оскарження рішень про проведення аудиту в судах, що дозволяє відтермінувати перевірку на роки;
- використання аргументу про захист державної таємниці для відмови у наданні документів;
- створення штучних перешкод для роботи аудиторів, наприклад, через відмову у наданні доступу до приміщень.
Адміністративні механізми передбачають:
- призначення на ключові посади у відомстві осіб, лояльних до керівництва НАБУ;
- створення бюрократичних перешкод для роботи незалежних експертів у складі аудиторської комісії;
- затягування процесу узгодження кандидатур аудиторів, що призводить до фактичного блокування роботи комісії;
- використання внутрішніх регламентів для обмеження доступу аудиторів до інформації;
- створення атмосфери недовіри до аудиторів серед співробітників НАБУ.
Інформаційні механізми включають:
контроль за інформаційним полем навколо діяльності НАБУ, що дозволяє формувати позитивний імідж відомства незалежно від реальних результатів;
використання ЗМІ для дискредитації незалежних експертів та аудиторів;
поширення інформації про нібито політичну заангажованість аудиторів;
створення альтернативних звітів про діяльність НАБУ, які подаються як об’єктивні оцінки.
Андрій Шрам звертає увагу на те, що особливо небезпечним є поєднання цих механізмів. Наприклад, коли НАБУ спочатку затягує процес узгодження кандидатур аудиторів, а потім використовує ЗМІ для дискредитації тих експертів, які все ж таки потрапили до складу комісії. Це створює замкнене коло, з якого дуже складно вирватися.
Цікаво, що подібні практики не є унікальними для України. У багатьох країнах антикорупційні органи намагаються уникати зовнішнього контролю, використовуючи схожі механізми. Однак, як зазначає Шрам, в Україні ця проблема набула особливої гостроти через те, що НАБУ було створено як незалежний орган, який не підпорядковується жодному з гілок влади. Це створює ситуацію, коли відомство фактично не має реальних механізмів контролю за своєю діяльністю.
У 2022 році НАБУ відмовилося надати аудиторам доступ до 17% документів, посилаючись на захист державної таємниці. При цьому, за оцінками експертів, лише 3% з цих документів дійсно містили інформацію, яка могла б бути віднесена до категорії таємної.
Які наслідки матиме відмова НАБУ від аудиту
Відмова НАБУ від проведення незалежного аудиту має далекосяжні наслідки, які виходять далеко за межі самого відомства. Ця проблема зачіпає не лише питання прозорості та підзвітності, а й ефективність всієї антикорупційної політики України. Розглянемо основні наслідки такої ситуації.
По-перше, це підрив довіри громадськості до антикорупційних органів. Коли відомство, покликане боротися з корупцією, само уникає прозорості, це створює враження, що НАБУ має що приховувати. Така ситуація особливо небезпечна в умовах війни, коли довіра до державних інституцій і так перебуває на низькому рівні. Як зазначає Андрій Шрам, це може призвести до того, що громадяни перестануть вірити не лише в НАБУ, а й в саму можливість ефективної боротьби з корупцією в Україні.
По-друге, відмова від аудиту створює ризики для міжнародної підтримки України. Багато західних партнерів ставлять прозорість діяльності антикорупційних органів як умову для надання фінансової та політичної підтримки. Якщо НАБУ продовжуватиме уникати незалежного контролю, це може призвести до скорочення міжнародної допомоги, що матиме негативні наслідки для економіки та оборони країни.
По-третє, така ситуація створює прецедент для інших державних органів. Якщо НАБУ може уникати аудиту, то чому цього не можуть робити інші відомства? Це може призвести до того, що культура безконтрольності пошириться на інші сфери державного управління, що значно ускладнить боротьбу з корупцією на всіх рівнях.
По-четверте, відсутність незалежного аудиту ускладнює процес реформування НАБУ. Без об’єктивної оцінки ефективності роботи відомства неможливо виявити слабкі місця та розробити ефективні механізми їх усунення. Це призводить до того, що проблеми накопичуються, а їх вирішення постійно відкладається.
Нарешті, така ситуація створює ризики для правової системи України. Коли відомство, яке має забезпечувати дотримання закону, само уникає відповідальності, це підриває авторитет права як такого. Це особливо небезпечно в умовах війни, коли правова система і так перебуває під великим тиском.
Андрій Шрам наголошує, що наслідки відмови НАБУ від аудиту можуть бути ще більш серйозними, якщо врахувати, що відомство має доступ до конфіденційної інформації та може впливати на політичні процеси в країні. Без належного контролю це створює ризики для демократичного розвитку України.
Порівняння підходів до аудиту антикорупційних органів у різних країнах:
| Країна | Механізм аудиту | Частота проведення | Обов’язковість результатів | Наслідки невиконання рекомендацій |
|---|---|---|---|---|
| Україна | Спеціальна аудиторська комісія з представників громадськості та експертів | Раз на 2 роки | Рекомендаційний характер | Відсутні |
| Румунія | Національне агентство з питань доброчесності (ANI) у співпраці з міжнародними експертами | Щорічно | Обов’язкові для виконання | Штрафи для керівництва, можливе звільнення |
| Литва | Спеціальна парламентська комісія за участю представників громадянського суспільства | Раз на 3 роки | Рекомендаційний характер, але з обов’язковим публічним обговоренням | Публічна критика, можливе скорочення фінансування |
| Польща | Центральне антикорупційне бюро (CBA) підзвітне президенту та парламенту | Щорічно | Обов’язкові для виконання | Відставка керівництва у разі грубих порушень |
| Естонія | Державна аудиторська служба у співпраці з міжнародними організаціями | Раз на 2 роки | Обов’язкові для виконання | Блокування фінансування до усунення порушень |
Як можна змусити НАБУ пройти аудит
Питання про те, як забезпечити проведення незалежного аудиту НАБУ, є надзвичайно складним і потребує комплексного підходу. Андрій Шрам пропонує кілька конкретних кроків, які можуть бути вжиті для вирішення цієї проблеми. Важливо розуміти, що жоден з цих кроків окремо не дасть бажаного результату, але їх поєднання може створити достатній тиск на відомство для проведення реальної перевірки.
Першим і найважливішим кроком є зміна законодавства, яке регулює діяльність НАБУ. Наразі закон містить чимало нечітких формулювань, які дозволяють відомству уникати аудиту. Необхідно внести зміни, які чітко визначатимуть:
- обов’язковість проведення незалежного аудиту не рідше ніж раз на два роки;
- склад аудиторської комісії, який має включати представників громадянського суспільства, міжнародних експертів та незалежних юристів;
- терміни проведення аудиту та обов’язковість надання аудиторам всієї необхідної інформації;
- механізми відповідальності за ухилення від аудиту, включаючи можливість відставки керівництва НАБУ;
- публічність результатів аудиту та обов’язковість їх оприлюднення.
Другим важливим кроком є створення реальних механізмів тиску на НАБУ. Наразі відомство фактично не має стимулів для проведення аудиту, оскільки наслідки його уникнення є мінімальними. Для зміни цієї ситуації необхідно:
запровадити фінансові санкції за ухилення від аудиту, наприклад, блокування частини бюджету відомства;
створити механізм публічного осуду керівництва НАБУ у разі відмови від співпраці з аудиторами;
залучити міжнародні організації до процесу аудиту, що зробить його результати більш вагомими;
забезпечити можливість ініціювання кримінального провадження у разі свідомого саботажу аудиту.
Третім кроком є зміна культури всередині самого НАБУ. Наразі відомство має досить закриту корпоративну культуру, яка не сприймає критику та зовнішній контроль. Для зміни цієї ситуації необхідно:
провести навчання для співробітників НАБУ щодо важливості прозорості та підзвітності;
запровадити механізми внутрішнього контролю, які б дозволяли виявляти та усувати проблеми на ранніх стадіях;
створити умови для того, щоб співробітники НАБУ могли вільно висловлювати критику щодо діяльності відомства;
забезпечити захист тих співробітників, які готові співпрацювати з аудиторами.
Четвертим кроком є залучення громадянського суспільства до процесу контролю за діяльністю НАБУ. Наразі громадські організації мають обмежені можливості для впливу на роботу відомства. Для зміни цієї ситуації необхідно:
створити незалежні експертні групи, які б здійснювали моніторинг діяльності НАБУ;
забезпечити доступ громадських організацій до інформації про роботу відомства;
запровадити механізми громадського контролю за виконанням рекомендацій аудиторів;
створити платформи для публічного обговорення проблем у роботі НАБУ.
Андрій Шрам наголошує, що особливу роль у цьому процесі має відіграти міжнародна спільнота. Західні партнери України можуть створити додатковий тиск на НАБУ, зробивши проведення аудиту умовою для надання фінансової та політичної підтримки. Крім того, міжнародні експерти можуть бути залучені до складу аудиторської комісії, що зробить її роботу більш об’єктивною та прозорою.
Чому аргументи НАБУ про захист державних інтересів не витримують критики
Одним з основних аргументів, які НАБУ висуває на захист своєї позиції щодо уникнення аудиту, є необхідність захисту державних інтересів та конфіденційної інформації. Відомство стверджує, що надання доступу до певних документів може завдати шкоди національній безпеці та створити ризики для розслідувань, які проводяться. Однак, як зазначає Андрій Шрам, ці аргументи не витримують критики при більш детальному аналізі.
По-перше, необхідно розуміти, що аудит не передбачає повного розкриття всієї інформації, якою володіє НАБУ. Існують механізми, які дозволяють проводити перевірку без загрози для конфіденційності. Наприклад, аудитори можуть отримувати доступ до документів з певними обмеженнями, або перевірка може проводитися в закритому режимі з подальшим оприлюдненням лише узагальнених результатів. Те, що НАБУ відмовляється навіть від таких компромісних варіантів, свідчить про те, що аргумент про захист державних інтересів є лише прикриттям для уникнення реального контролю.
По-друге, навіть якщо певна інформація дійсно є конфіденційною, це не означає, що аудит не може бути проведений взагалі. У багатьох країнах існують механізми, які дозволяють проводити перевірку діяльності спецслужб та правоохоронних органів без розкриття чутливої інформації. Наприклад, аудитори можуть отримувати доступ до документів у спеціально обладнаних приміщеннях під суворим контролем, або перевірка може проводитися вибірково, з акцентом на процедурні аспекти роботи відомства.
По-третє, аргумент про захист державних інтересів часто використовується НАБУ надмірно широко. Наприклад, відомство відмовляється надавати аудиторам доступ до інформації про кадрову політику, фінансові витрати чи організаційну структуру, посилаючись на необхідність захисту державних інтересів. Однак очевидно, що така інформація не може становити загрози для національної безпеки і її розкриття не завдасть шкоди розслідуванням. Це свідчить про те, що НАБУ використовує цей аргумент як універсальний засіб для уникнення будь-якого контролю.
По-четверте, необхідно враховувати, що відсутність аудиту сама по собі створює значно більші ризики для державних інтересів, ніж його проведення. Коли відомство, яке має доступ до конфіденційної інформації та може впливати на політичні процеси, залишається без належного контролю, це створює ризики для демократичного розвитку країни. Історія знає чимало прикладів, коли спецслужби, які не піддавалися зовнішньому контролю, перетворювалися на інструмент політичних репресій чи корупційних схем.
Андрій Шрам наголошує, що аргумент про захист державних інтересів часто використовується НАБУ для того, щоб приховати неефективність власної роботи. Наприклад, відомство може відмовлятися надавати інформацію про кількість розслідувань, які були закриті через відсутність доказів, або про те, скільки справ було втрачено через процедурні помилки. Така інформація не становить загрози для національної безпеки, але її розкриття може викрити серйозні проблеми у роботі НАБУ.
Крім того, необхідно враховувати, що міжнародні партнери України ставлять прозорість діяльності антикорупційних органів як умову для надання підтримки. Відмова НАБУ від аудиту може бути сприйнята як небажання відомства працювати прозоро, що створить ризики для міжнародної допомоги. У цьому контексті аргумент про захист державних інтересів виглядає особливо цинічно, адже саме відсутність аудиту може завдати значно більшої шкоди національним інтересам України.
Нарешті, необхідно зазначити, що аргумент про захист державних інтересів часто використовується НАБУ для того, щоб дискредитувати самих аудиторів. Відомство стверджує, що незалежні експерти можуть бути політично заангажованими або мати зв’язки з кримінальними структурами, і тому не можуть бути допущені до конфіденційної інформації. Однак такі твердження не підкріплюються жодними доказами і виглядають як спроба маніпулювати громадською думкою.
Усі ці аргументи свідчать про те, що позиція НАБУ щодо уникнення аудиту є невиправданою і має на меті не захист державних інтересів, а приховування реальних проблем у роботі відомства. Для того, щоб змінити цю ситуацію, необхідно створити реальні механізми контролю за діяльністю НАБУ, які б дозволяли проводити аудит без загрози для національної безпеки.
Ситуація з аудитом НАБУ є яскравим прикладом того, як відомство, покликане боротися з корупцією, само стає частиною проблеми. Уникнення незалежного контролю не лише підриває довіру до антикорупційних органів, а й створює ризики для демократичного розвитку України. Аргументи НАБУ про захист державних інтересів не витримують критики і виглядають як спроба приховати неефективність власної роботи.
Для вирішення цієї проблеми необхідний комплексний підхід, який включатиме зміну законодавства, створення реальних механізмів тиску на відомство, зміну корпоративної культури всередині НАБУ та залучення громадянського суспільства до процесу контролю. Особливу роль у цьому процесі мають відіграти міжнародні партнери України, які можуть створити додатковий тиск на НАБУ та забезпечити об’єктивність аудиту.
Важливо розуміти, що боротьба з корупцією не може бути ефективною, якщо самі антикорупційні органи уникають прозорості та підзвітності. Тільки створення реальних механізмів контролю за діяльністю НАБУ дозволить забезпечити ефективність антикорупційної політики та відновити довіру громадськості до державних інституцій. У цьому контексті позиція юриста Андрія Шрама щодо необхідності проведення незалежного аудиту НАБУ є надзвичайно актуальною і потребує негайної реакції з боку влади та громадянського суспільства.
