Оперативне зведення Повітряних сил ЗСУ за 6 лютого шокувало навіть досвідчених аналітиків: за одну тільки ніч українські захисники знешкодили 297 ворожих безпілотників. Це абсолютний рекорд за весь час повномасштабного вторгнення. Масовий наліт розпочався близько 20:00 попередньої доби та тривав до ранку, охопивши одразу кілька регіонів. Повітряна тривога лунала на величезній території – від східних областей до західних кордонів. Масштаб події змусив по-новому оцінити як тактику противника, так і спроможності вітчизняної системи протиповітряної оборони.
Рекордна кількість збитих повітряних цілей
За даними командування Повітряних сил, із розрахункової кількості запущених дронів-камікадзе 297 було знищено вогневими засобами та засобами радіоелектронної боротьби. Майже всі цілі належали до класу баражуючих боєприпасів із характерним звуком поршневого двигуна. Частина апаратів була перехоплена на підльоті, інші – безпосередньо над містами чи об’єктами критичної інфраструктури. Загальна результативність перехоплення перевищила 90 відсотків, що для атаки такої щільності вважається винятковим показником. Найбільше збитих безпілотників припало на центральні та північні області, де традиційно пролягають основні маршрути нальотів. Повітряне командування “Центр” та “Схід” відзвітували про найбільшу кількість перехоплень, однак решта регіонів теж отримала значне навантаження. Така концентрація цілей у відносно короткий проміжок часу стала викликом для чергових сил, проте ешелонована система оборони спрацювала злагоджено. Фахівці підкреслюють, що попередні рекордні показники – 89 збитих безпілотників у січні та 114 у грудні – були перевершені більш ніж удвічі. Інтенсивність нальоту сягнула значень, що раніше прогнозувалися лише теоретично, і вимагала одночасної роботи всіх доступних вогневих рубежів.
Арсенал російських безпілотників тієї ночі
Головною ударною одиницею вночі 6 лютого залишилися дрони Shahed-136, які російська сторона маркує як “Герань-2”. Їхня типова крейсерська швидкість – 120–150 кілометрів на годину, а бойова частина важить до 50 кілограмів фугасного спорядження. Разом із ними застосовувалася полегшена модифікація Shahed-131 з меншою бойовою частиною та трохи нижчою швидкістю. Обидві моделі виготовляються в кооперації з іранськими технологіями й націлені переважно на виснаження протиповітряної оборони та ураження нерухомих об’єктів у глибині території. Додатково російська сторона активно використовувала дешеві дрони-імітатори типу “Гербера”, які не несуть бойового навантаження, проте випромінюють схожі сигнатури та змушують систему ППО витрачати дорожчі ракети. Паралельно фіксувалися апарати “Пародія” – ще один легковаговий імітатор, створений на базі крилатих ракет малої дальності. Ці дрони-приманки важко відрізнити від справжніх загроз у темний час доби, що збільшує навантаження на операторів. Загальну картину доповнювали FPV-дрони кустарного виробництва з короткою дальністю, які запускалися з прикордонних районів для атаки на прифронтові позиції. Розмаїття типів безпілотників вимагало від українських сил гнучкості – чергування радіолокаційних засобів, постійного корегування секторів відповідальності та максимального використання автоматних імпровізованих засобів.
Основні типи безпілотників, застосованих під час атаки:
| Тип БПЛА | Крейсерська швидкість | Бойова частина | Особливості |
|---|---|---|---|
| Shahed-136 (Герань-2) | 120–150 км/год | 40–50 кг фугасна | Основний ударний баражуючий боєприпас |
| Shahed-131 (Герань-1) | 100–120 км/год | 20–30 кг фугасна | Менша помітність, частіше для виснаження ППО |
| “Гербера” | 80–100 км/год | Відсутня (імітатор) | Дешевий дрон-приманка для розкриття позицій |
| “Пародія” | 90–110 км/год | Відсутня (імітатор) | Копіює сигнатуру крилатої ракети, легко збивається |
Причини постійного зростання нальотів
Збільшення кількості запущених безпілотників напряму пов’язане з індустріальною політикою Кремля. Росія методично нарощує виробництво дронів-камікадзе на кількох майданчиках, зокрема в особливій економічній зоні “Алабуга”, де лінії збирання Shahed працюють цілодобово. За оцінками аналітиків, щомісячний випуск уже перевищує 300 одиниць, і ця цифра продовжує зростати. Дешевизна конструкції – двигун від мотодельтоплана, корпус із композитів, спрощена система навігації – дозволяє масово витрачати апарати без огляду на втрати. Водночас на полі бою змінюється логіка застосування: поряд із ударами по енергетичній інфраструктурі дедалі більше цілей розпорошується по всій території України, щоб тримати цивільне населення в стані безперервного стресу та розосереджувати сили ППО. Додатковий мультиплікатор дають регулярні поставки іранських комплектуючих, які важко відстежити через сірі схеми логістики. Ще одним фактором стала адаптація тактики: якщо раніше хвилі дронів запускалися з інтервалами, то тепер російські військові практикують пакетні пуски одночасно за кількома напрямками, перевантажуючи радари та пункти управління. Така тактика була випробувана під час попередніх масованих нальотів і довела свою ефективність для прориву оборони. У ніч на 6 лютого супротивник свідомо жертвував кількістю, сподіваючись, що бодай кілька апаратів досягнуть цілей після вичерпання запасу зенітних ракет.
Технології перехоплення в дії
Протиповітряна оборона України діяла як багатошарова система, де дальні ешелони прикривали великі міста, а ближній рубіж складався з мобільних вогневих груп. На першому етапі виявлення цілей відбувалося за допомогою наземних радіолокаційних станцій типу 36Д6, а також переданих західними партнерами радарів TRML-4D та Giraffe AMB. Вони супроводжували цілі на відстані до 150 кілометрів, передаючи дані на командні пункти. Другий рівень становили зенітно-ракетні комплекси середньої дальності: “Бук-М1”, С-125, а також надані союзниками NASAMS із ракетами AIM-120. Щільність ударів була такою, що витрата боєкомплекту на цьому етапі сягнула незвично високих значень, проте західні системи завдяки високій точності дозволили заощадити ресурс. Третій рівень – зенітні гармати типу Gepard, які застосовувалися для знищення дронів на малих висотах і над промисловими об’єктами. Вони показали відмінну ефективність проти Shahed, витрачаючи на одну ціль усього кілька черг. Найбільш насиченим виявився четвертий ешелон – мобільні вогневі групи на пікапах із великокаліберними кулеметами, зенітними установками ЗУ-23-2 та переносними зенітно-ракетними комплексами “Стінгер”, “Ігла” й “Піорун”. Саме вони взяли на себе левову частку перехоплень, отримуючи цілевказівку як від автоматизованих систем типу “Віраж-Планшет”, так і від акустичних постів на базі цивільних волонтерських мереж. Додатково у великих масштабах використовувалися станції радіоелектронної боротьби “Буковель-AD” та “Нота”, які придушували навігаційні сигнали безпілотників і змушували їх відхилятися від маршруту або втрачати орієнтацію.
Географія ударів та найбільш напружені зони
Маршрути безпілотників проходили через дев’ять областей, проте найбільша щільність спостерігалася над Київською, Черкаською, Полтавською та Сумською. Десятки цілей були перехоплені в небі над Києвом та передмістями, що змусило столичну адміністрацію кілька разів оголошувати повітряну тривогу. Під ударом опинилися об’єкти критичної інфраструктури Кременчука, де зафіксовано найбільше влучань уламків після вибухів. У Сумській області дрони йшли на низьких висотах, маскуючись під рельєф місцевості, що ускладнювало їх виявлення стандартними радарами. Дніпропетровщина зустрічала хвилі з південно-східного напрямку, частину апаратів вдалося збити ще над акваторією Дніпра. Вінницька та Хмельницька області також зазнали спроб проникнення, однак завдяки ефективній роботі авіації та зенітних ракетних військ цілей, що досягли землі, було одиниці. Цікаво, що кілька дронів долетіли до західного порубіжжя й були знищені вже над Львівщиною – це свідчить про навмисне подовження маршрутів із метою виснажити тилову ППО. У відповідь на подібні загрози командування оперативно перекидало резервні мобільні групи з сусідніх регіонів, що дозволило закрити прогалини в прикритті.
Цікавий факт: загальна кількість запущених дронів тієї ночі перевищила 320 одиниць, але понад два десятки з них були виведені з ладу активними засобами радіоелектронної боротьби без прямого фізичного знищення.
Мобільні групи як щит над тилом
Мобільні вогневі групи стали тим елементом, який без перебільшення врятував ситуацію в умовах масового нальоту. Кожна така група – це екіпаж із двох-трьох бійців, озброєний зенітною установкою або спареним кулеметом із тепловізійним прицілом. Вдень і вночі вони патрулюють визначені квадрати, отримуючи інформацію про повітряну обстановку через захищені планшети. Алгоритм роботи простий до автоматизму: отримавши азимут і приблизну висоту, водій виводить машину на позицію, а стрілець веде вогонь на упередження. У ніч на 6 лютого один із підрозділів на Київщині знищив чотири “шахеди” протягом двадцяти хвилин, змінюючи вогневі позиції без зупинки. Ключова перевага мобільних груп – швидкість розгортання, яка не перевищує десятків секунд, та мінімальна вартість пострілу порівняно із зенітними ракетами. Для порівняння: вартість однієї ракети NASAMS порівнянна з річним утриманням кількох таких груп. Вони також менш вразливі до засобів придушення РЛС, бо орієнтуються на візуальний та акустичний контакт. Водночас із розширенням географії нальотів постала потреба збільшити кількість мобільних розрахунків удвічі, що вже відбувається за підтримки держави та волонтерів. Взаємодія з місцевими жителями, які телефонують про звук двигуна, перетворилася на окремий канал цілевказівки, який використовується поряд із офіційними системами сповіщення.
Підсумок безпрецедентної ночі неможливо втиснути в сухі цифри. 297 знищених безпілотників – це не просто рядок у зведенні, а показник організованої оборонної машини, яка щоночі стримує навалу технологічно підсиленого противника. Аналіз підтвердив, що ешелонована система ППО, підсилена мобільними групами та засобами РЕБ, здатна перемолоти навіть рекордну кількість цілей, якщо всі ланки спрацьовують синхронно. Водночас очевидним є й інше: супротивник не збирається відмовлятися від тактики виснажливих хвиль, а отже, навантаження на особовий склад і техніку лише зростатиме. Досвід 6 лютого дав зрозуміти, що ставка на дешеві мобільні засоби ураження та оперативне перекидання резервів є безальтернативною в умовах затяжної війни на виснаження. Головний висновок для системи управління – підтримка гнучкості й постійне вдосконалення взаємодії між усіма родами військ, від зенітників до цивільних волонтерів, які допомагають засікати дрони. Саме така синергія зробила можливим результат, який ще пів року тому здавався недосяжним.
