На початку листопада в одному з природних заказників Одеської області відбулася подія, на яку природоохоронці чекали не один рік. У дику природу випустили двадцять особин лісового тхора, виду, чисельність якого в Україні впала до критичного рівня. Подію організували фахівці регіонального ландшафтного парку спільно з науковцями зоологічного спрямування, і вся операція тривала кілька діб, аби мінімізувати стрес для тварин. Лісовий тхір – маленький хижак із родини куницевих, який колись був звичним мешканцем листяних і мішаних лісів, а тепер залишився лише в окремих осередках.
Повернення цього звіра – не просто акція з поповнення фауни, а виважений біологічний крок, який потребував років підготовки. Нижче розберемо, чому тхір зник, як саме готували випуск, як тварини освоюються і хто стоїть за цією історією.
Чому лісовий тхір опинився на межі зникнення
Основна причина катастрофічного скорочення популяції лісового тхора (Mustela putorius) в Україні – багаторічне знищення придатних біотопів. Вид дуже чутливий до фрагментації лісових масивів, осушення заплав і заміни старих дубових та грабових гайв на монокультурні посадки. На Одещині ситуацію погіршило інтенсивне сільське господарство: розорані ділянки підступили впритул до байрачних лісів, залишивши тхорам мізерні коридори для розселення. Додатковим ударом стала хвороба – вірусна чума хижих, спалахи якої фіксували в регіоні в 2010‑х роках, а також прес із боку бродячих собак.
Історично лісовий тхір був поширений від Полісся до степових схилів Причорномор’я. За даними Інституту зоології НАН України, до 2020 року на Одещині реєстрували не більше п’яти достовірних зустрічей за десятиліття. Така низька щільність робила популяцію вразливою навіть до випадкових чинників – одна сувора зима чи пожежа могли стерти останні локальні групи. Тому колегія фахівців із заповідної справи ще у 2018 році внесла вид до переліку першочергових кандидатів на реакліматизацію на півдні.
Не варто забувати й про антропогенний чинник, пов’язаний із марновірним ставленням. Раніше селяни нерідко вважали тхора шкідником пташників і знищували при нагоді, хоча в здоровій екосистемі хижак регулює чисельність мишоподібних гризунів, а не домашню птицю. Усе це разом сформувало ситуацію, коли без цілеспрямованого втручання людини вид не мав шансів відновитись самостійно.
Особливості підготовки до випуску
За рік до події фахівці розпочали формування групи тварин у напіввільних умовах зоорозплідника спеціалізованого центру в Одеській області. Усі особини походять від генетично перевірених батьківських ліній, зібраних із різних українських популяцій, аби уникнути близькоспорідненого схрещування. Молодих тхорів віком близько п’яти місяців поступово переводили на живий корм – мишей, комах, іноді невеликих птахів, імітуючи природний раціон. Вольєри облаштували укриттями з колод, каміння і штучними норами, схожими на покинуті борсукові схованки, які вид обирає в дикій природі.
Ветеринарний супровід включав обов’язковий карантин протягом 40 діб, аналізи на сказ, чуму хижих, лептоспіроз і паразитарні інвазії. Тварин чипували підшкірними мікротранспондерами, а частину з них – найміцніших самців – оснастили нашийниками з GPS-GSM передавачами на батарейках, здатними відправляти сигнал до двох років. Така підготовка гарантувала, що у випуск потрапляють здорові, фізично розвинені особини, здатні до самостійного полювання.
Паралельно тривав вибір місця. Обстежили п’ять ділянок у межах Великомихайлівського та Подільського районів, враховуючи наявність старих широколистяних масивів, достатню кількість мишоподібних, відсутність поблизу великих автошляхів та ферм із вільним вигулом собак. Зупинилися на урочищі з густим підліском із глоду та терну, де колись фіксували останні регіональні знахідки виду.
Хто стоїть за поверненням тхорів
Проєкт реалізовано коштом регіонального природоохоронного фонду за ініціативи групи науковців Одеського національного університету імені Мечникова. Безпосереднє виконання польових робіт лягло на інспекторів служби держохорони заказника “Дністровські плавні” та зоологів регіонального ландшафтного парку “Тилігульський”, які вже мали досвід випуску ховраха і бабака. Консультаційну підтримку надала лабораторія популяційної екології Київського зоопарку, що допомогла уникнути типових помилок під час утримання та транспортування.
Ключовою особою став доцент кафедри зоології ОНУ імені Мечникова Олександр Пономаренко, який уже п’ятнадцять років вивчає дрібних куницевих. Саме він розробив протокол так званого “м’якого випуску” – методики, коли тварин не залишають одразу в лісі, а витримують у спеціальних адаптаційних вольєрах на місці випуску до десяти днів. Це допомагає хижакам запам’ятати місцевість і знижує ризик хаотичного розбігання.
До фінансування долучилися також кілька місцевих агропідприємств у межах угоди про компенсаційні заходи після розширення садів. Такий формат співпраці – коли бізнес вкладається у відновлення аборигенної фауни – поки рідкість для українського півдня, але автори проєкту сподіваються, що він стане прикладом для інших територій.
Як проходив випуск у дику природу
Операція тривала три дні наприкінці жовтня, коли температура повітря опустилася до сталих +10 °С, що збігається з періодом природної активності тхорів перед зимовим спадом. Тварин транспортували в індивідуальних боксах, вистелених сіном, на відстань близько 180 км від розплідника. Прибувши на місце, фахівці відкривали бокси по черзі, без зайвого шуму, і залишали біля входу до заздалегідь підготовлених штучних нір. Жодну особину не примушували виходити – усе відбувалося в природному темпі.
У першій фазі десятьох тхорів помістили в загороджений вольєр площею близько 0,3 га, де вони провели вісім днів, звикаючи до запахів, звуків і кормової бази. Щовечора працівники заказника викладали поруч свіжі тушки гризунів, поступово зменшуючи порції, аби стимулювати мисливську поведінку. Після цього огорожу частково зняли, залишивши вільний коридор, і тхори самостійно розійшлися по прилеглих ярах і перелісках. Решту десяти особин випустили за спрощеною схемою, оскільки вони демонстрували більшу обережність і не потребували тривалого привчання.
За словами учасників, перші години після випуску тхори демонстрували характерну обстежувальну поведінку: принюхувалися, робили короткі перебіжки, відразу знайшли природні розколини в корінні старих дубів. Жоден звір не повернувся до транспортного боксу, що підтвердило правильність вибору сезону й місця.
Цікавий факт: лісовий тхір здатен видавати секрет із анальних залоз із настільки різким запахом, що його можна відчути за 300 метрів у безвітряну погоду. У минулому цей запах використовували мисливці, щоб відлякувати лисиць від капканів на хутрового звіра.
Перші тижні на волі
Телеметричні нашийники на чотирьох самцях показали, що за перші десять діб тхори освоїли ділянки радіусом від 1,2 до 3,5 км. Один із самців одразу зайняв покинуту борсукову нору в старому грабовому лісі, інший обрав густий чагарник уздовж пересохлого струмка. Жодних ознак паніки чи спроб міграції на відкриті простори не зафіксовано. Усі мічені особини активно полювали – в екскрементах знайдено рештки мишівки, жовтогорлої миші та навіть вужів.
Моніторинг здійснювала мобільна група з трьох зоологів, які двічі на тиждень знімали показання GPS, перевіряли фотопастки, встановлені на десяти точках, і збирали зразки посліду для лабораторного аналізу. Окремо фіксували випадки загибелі – на жаль, одну особину збив автомобіль на ґрунтовій дорозі за два кілометри від місця випуску. Це змусило організаторів розпочати перемовини щодо встановлення попереджувальних знаків та часткового обмеження руху в нічні години.
Важливим спостереженням стала перша фіксація спільного полювання двох тхорів, що може свідчити про початок формування потенційної пари. Для виду, який зазвичай веде одиночний спосіб життя, така поведінка на ранній стадії заселення нової території вважається сприятливою ознакою. Також фотопастки зафіксували двох особин, що успішно полювали на водяних полівок біля невеликого ставка, а це означає, що кормова база дозволяє прогодувати більшу кількість хижаків.
Ось ключові віхи перших місяців спостережень:
- освоєння індивідуальних ділянок без конфліктів між самцями;
- підтвердження харчування місцевими видами гризунів і плазунів;
- загибель однієї особини через зіткнення з транспортом;
- виявлення парної мисливської поведінки на другому тижні;
- нульова захворюваність інфекційними хворобами за результатами аналізів;
- поступове зменшення потреби у підгодівлі з боку людини до нуля на 21‑й день.
Порівняння умов випуску у двох мікрозаказниках, обраних для лісових тхорів
| Параметр | Урочище “Грабовий яр” | Урочище “Терновий кут” |
|---|---|---|
| Площа основної ділянки | 120 га сушільного лісу |
85 га черезсмужних заростей |
| Домінуюча порода дерев | граб звичайний, дуб черешчатий |
терен, глід, поодинокі груші |
| Щільність мишоподібних (осінь 2024) |
38 особин/га | 26 особин/га |
| Відстань до найближчої дороги |
1,1 км (ґрунтовий шлях) |
0,4 км (асфальтова траса) |
| Кількість випущених особин | 12 (7 самців, 5 самиць) | 8 (5 самців, 3 самиці) |
Що зміниться в місцевій екосистемі
Повернення середньорозмірного хижака неминуче вплине на трофічні ланцюги ділянки. Лісовий тхір спеціалізується на мишоподібних гризунах, які на півдні Одещини у теплі зими дають до чотирьох виводків і встигають суттєво пошкоджувати підлісок та кору молодих дерев. Зменшення чисельності гризунів автоматично стимулюватиме природне відновлення дубу, грабу й ліщини, що позитивно позначиться на стані байрачних лісів. Крім того, тхір здатен конкурувати з інтродукованим єнотом ушитим, поїдаючи кладки яєць і витісняючи його з нір, що зменшує чужорідний пресинг на місцеву герпетофауну.
Фахівці наголошують, що ефект буде помітним не раніше, ніж через два-три роки, коли популяція стане стійкою. Для цього необхідно, щоб навесні відбулося розмноження хоча б трьох пар. Якщо воно пройде успішно, з’являться перші народжені в дикій природі дитинчата, що закріплять вид у регіоні. Додатковим чинником успіху може стати вже анонсоване створення екологічного коридору вздовж річки Тилігул, що дозволить тхорам розселятися далі, уникаючи сільгоспугідь і доріг.
Паралельно команда проєкту працює над освітньою програмою для працівників місцевих лісництв і агрофірм, пояснюючи, чому присутність цього виду вигідна господарству. Роздають буклети із зображенням тхора та проханням повідомляти про зустрічі, а не стріляти. Для фермерів це шанс знизити витрати на родентициди, що вже викликало живий інтерес у кількох господарствах. Історія повернення лісового тхора на Одещину ще далека від завершення, але старт показав, що навіть глибоко вразливий вид можна повернути в природу, якщо діяти продумано і поєднувати науковий підхід із підтримкою на місцях.
