Справа яка сколихнула суспільство буквально днями змушує переосмислити саму концепцію гідності після смерті. Уповноважена Верховної Ради з прав людини направила офіційне звернення. До Міністерства у справах ветеранів. І це вперше на такому рівні порушили тему котру раніше воліли замовчувати – заборона на поховання військовослужбовців котрі мали проблеми із законом на території Національного військового меморіального кладовища.
Іронія ситуації в тому що хлопці які віддали життя під Бахмутом чи Авдіївкою нібито не гідні спочити поруч із побратимами. Через умовний строк отриманий у вісімнадцять років за крадіжку мопеда. Або через бійку в сільському клубі десятирічної давнини. Омбудсманка Дмитро Лубінець чітко артикулює позицію, держава не має права ділити мертвих героїв на “чистих” і “заплямованих”.
Заборона поховань на НВМК як юридичний нонсенс
Щоб зрозуміти корінь проблеми треба зазирнути в нормативку. Діє постанова Кабміну яка регулює функціонування НВМК. Там нечітко прописано що особам з непогашеною або незнятою судимістю в почесному похованні може бути відмовлено. Але ж, мова про людей які загинули захищаючи державу. І часто кримінальне минуле залишилося далеко позаду – до мобілізації, до війни, до того моменту як вони вдягли піксель. Виходить законодавчий парадокс де громадянин виконав свій основний конституційний обов’язок ціною життя а посмертна бюрократія тицяє йому в обличчя довідкою про статтю.
Омбудсманка наголошує що такий підхід суперечить самій ідеї створення меморіалу. Кладовище мало стати місцем національної пам’яті. Символом єднання а не сегрегації. На практиці ж родичі загиблих стикаються з холодною відмовою чиновників які формально посилаються на старі гріхи.
Кримінальне минуле і поле бою
Варто визнати, армія завжди була місцем де людина могла почати з чистого аркуша. Скільки хлопців пішли у військкомати з сірою біографією а повертаються Героями. Або не повертаються зовсім. У бліндажах перемішалися колишні айтівці і колишні в’язні. Їх об’єднує одне – вони тримали оборону. І от коли домовина стоїть у хаті а рідні чекають на гідне прощання з’ясовується що для НВМК боєць недостатньо “бездоганний”.
Це викликає шалений резонанс, серед волонтерів і безпосередньо побратимів загиблих. Командири пишуть рапорти бойові характеристики де зазначають що солдат проявив мужність. Але папір з Мінветеранів часто важить більше ніж свідчення очевидців подвигу. Ситуація яку омбудсманка описує як “бюрократичне знущання над пам’яттю”.
Судимість і НВМК: порівняння підходів
Порівняння ключових аспектів чинного регулювання та пропозицій захисниці прав людини щодо допуску військовослужбовців із судимістю до поховання на військовому меморіалі:
| Критерій | Чинна нормативна практика | Позиція омбудсманки |
|---|---|---|
| Непогашена судимість | Автоматична підстава для відмови в похованні на НВМК без права апеляції |
Виключити як безумовний критерій, якщо смерть настала при виконанні бойового завдання |
| Знята чи погашена судимість | Формально не є перешкодою, але рішення приймаються в “ручному режимі” |
Не повинна впливати на рішення, якщо особа реабілітована через військову службу |
| Тяжкі злочини | Фактична заборона без оцінки обставин справи |
Розробити механізм персонального розгляду з урахуванням характеру служби та обставин загибелі |
| Рішення комісії | Відсутність прозорого механізму, закриті засідання |
Вимагати публічності, залучати представників громадськості та командування підрозділу |
Лубінець вбачає вихід у терміновому внесенні змін до профільної постанови. Аби прибрати дискримінаційний пункт який дозволяє відмовляти у похованні через наявність кримінального минулого. Аргумент простий, право на гідне поховання має бути невід’ємним для кожного хто загинув зі зброєю в руках за Україну.
Омбудсманка пропонує скасувати заборону поховань на НВМК
У чому суть звернення. Уповноважена просить переглянути пункт 4 Порядку використання коштів передбачених у держбюджеті на заходи із поховання загиблих. І привести його у відповідність до принципів рівності закріплених у Конституції. Також омбудсманка наголошує що Бюро у справах ветеранів має розробити нові методичні рекомендації для територіальних громад. Щоб повністю виключити дискрецію місцевих чиновників.
Справа набула розголосу після того як в одному з районів відмовили у похованні бійця який загинув під час штурму ворожої позиції на Запорізькому напрямку. Причина – умовний строк за хуліганство у 2015 році. Уявіть що відчула мати отримавши таку відповідь. Ось ця кричуща несправедливість і стала тригером для активних дій з боку офісу омбудсманки.
Не поховання а вирок
Парадоксально але заборона на поховання на НВМК для військових із судимістю фактично стає посмертним вироком. Повторним покаранням людини яка вже розплатилася перед суспільством. І не просто розплатилася. Віддала життя. Виходить, куля снайпера або уламок міни це недостатня спокута в очах системи? Абсурд який зашкалює.
Омбудсманка прямо вказує що це нівелює цінність людського життя і військової служби. Держава ніби каже рідним так, ми прийняли його до війська, взяли його кров і життя а ховайте де хочете. На сільському цвинтарі в кінці алеї. Не по-державницьки виходить. Не по-людськи.
Ось ключові аргументи з офіційної заяви:
- Смерть військовослужбовця під час бойових дій автоматично знімає суспільний осуд.
- Наявність судимості не впливає на статус Захисника Вітчизни.
- Після смерті всі рівні у праві на шану – це базова світоглядна позиція.
Не менш важливим є і моральний аспект. Як дивитися в очі дітям загиблого? Як пояснити їм що тато був недостатньо хорошим для меморіалу бо в молодості скоїв дурницю. Це травма яка залишиться з родиною назавжди.
Правовий вакуум і шпарина для маніпуляцій
Наразі процедура відбору кандидатів на поховання на НВМК є непрозорою. Рішення приймає комісія але критерії розмиті. Хтось пролітає через погашену судимість за адмінправопорушення. Іншого – “забувають” внести до списків через технічну помилку. А родина мусить битися за місце на кладовищі замість того щоб просто гідно провести близьку людину.
Омбудсманка ініціює не просто скасування заборони а повний перегляд регламенту. Щоб уникнути ситуацій коли місцеве самоврядування по-своєму трактує закон. Має бути чіткий перелік підстав для відмови де не буде місця оціночним судженням на кшталт “негативно характеризувався до служби”. Бо яке це має значення тепер?
Цікаво що подібні колізії вже траплялися з наданням статусу учасника бойових дій. І тоді судова практика ставала на бік військового, визнаючи що факт захисту Батьківщини переважає старі гріхи. Але у випадку з похованням судитися пізно. Треба діяти на випередження.
Як ініціатива омбудсманки може змінити правила гри
Зрушення є. У Мінветеранів підтвердили що отримали лист і створили робочу групу. Питання обіцяють вирішити оперативно, розуміючи чутливість теми. Але ж, ми знаємо як працює наша бюрократія. Документи ходять по колу місяцями. Тому омбудсманка тримає ситуацію на особистому контролі.
Суспільний запит очевидний сотні коментарів під публікаціями у соцмережах підтверджують що українці втомилися від формального підходу. Люди вимагають справедливості не для галочки а по суті. І голос омбудсманки тут виступає рупором колективної свідомості нації яка відкидає лицемірство.
Якщо заборону буде скасовано це створить прецедент для перегляду сотень інших обмежень які стосуються осіб із судимістю. Особливо тих хто реабілітував себе через військову службу і участь у бойових діях. Це не тільки про НВМК. Це про новий суспільний договір про довіру про те що людина може змінитися і заслужити прощення навіть такою страшною ціною.
У кінцевому підсумку, ця історія виходить далеко за межі суто юридичної площини. Вона змушує замислитись про фундаментальні речі: що означає бути гідним громадянином та як суспільство має ставитися до тих, хто спокутував провину кров’ю. Національний військовий меморіал повинен стати місцем єднання, а не черговим полем для бюрократичних баталій і поділу на своїх та чужих. Ініціатива омбудсманки – важливий крок до того, щоб жодна мати більше не почула відмови, коли прийде просити гідного місця для свого загиблого сина. Кожен, хто поліг за Україну, має право спочивати серед героїв незалежно від того якою була його біографія до війни, адже останній вчинок переважує всі попередні помилки.
