Рідкісний національний поет може похвалитися тим, що його головна книга впродовж півтора століття долала мовні кордони так наполегливо, як це робить Кобзар Тараса Шевченка. Сьогодні кількість мов, якими існує бодай один повний чи вибірковий переклад цієї збірки, давно перетнула позначку в сотню і продовжує зростати. Фахівці Інституту літератури НАН України налічують понад 140 мов перекладу окремих творів або повної збірки, причому останні доповнення до списку з’явилися вже у 2020-х роках завдяки зусиллям діаспор і цифрових проєктів. Ця цифра не є остаточною, адже перекладацька активність останніх десятиліть набула нової динаміки.
З чого починалася світова подорож Кобзаря
Перші переклади творів Шевченка за межі українського мовного простору припали ще на роки його заслання. У 1860 році в Познані вийшла збірка польською мовою, підготовлена Антонієм Ґожалчинським під назвою “Poezye Tarasa Szewczenki”. Хоча це був лише вибраний корпус віршів, він відкрив дорогу системному знайомству польського читача з Кобзарем. Того ж 1860 року в Петербурзі почали з’являтися російські переклади окремих поезій у журналі “Современникъ”; перші спроби належали Миколі Гербелю та Олексію Плещеєву. Справжнім проривом стало 1907 року видання повного “Кобзаря” в російських перекладах під редакцією Івана Білоусова, яке викликало широкий резонанс і спонукало видавців інших слов’янських країн до аналогічних проєктів. Чеський читач отримав окремі поеми вже 1871 року завдяки Франтішекові Бєлоуну, а болгарський – ще 1863-го, коли в газеті “Гайда” було надруковано “Заповіт” у перекладі Райко Жинзіфова. Хорватський переклад балади “Причинна”, здійснений Августом Шеноа, з’явився у загребському часописі 1866 року і став першим на південнослов’янських теренах. На початку ХХ століття до списку додалися німецька (1904, переклади Артура Боссе), угорська (1904), французька (1911, окремі вірші) та англійська (1911, завдяки Етель Ліліан Войнич, яка переклала шість поезій). Ідишомовне видання також з’явилося 1910 року у Львові й започаткувало тривалу, хоча й переривчасту традицію. Так, до Першої світової війни Кобзар уже існував більш як десятьма мовами, що для тогочасного українського письменства було справді знаковою подією.
Як зростала кількість мов на початку минулого століття
Міжвоєнний період виявився надзвичайно плідним для перекладів Шевченка новими мовами, незважаючи на складну політичну ситуацію в Європі. У 1918–1939 роках повні або вибрані видання Кобзаря з’явилися чеською, сербською, румунською, шведською та фінською мовами. Величезну роль тоді відіграла українська діаспора в Празі, яка ініціювала низку перекладацьких конкурсів. Наприклад, чеське повне видання 1921 року, виконане Рудольфом Гулкою, досі вважається одним із найближчих до оригіналу за ритмікою. Румунський “Кобзар” у перекладі Октавіана Гоги та Іона Синґуряну вийшов 1932 року із солідною передмовою, що розкривала не поетичну, а й національно-визвольну складову творчості. У цей же час перші переклади японською (1939) було виконано, щоправда, не з оригіналу, а з російського тексту, і цей факт наклав відбиток на точність образів. Голландська версія обраних поезій, підготовлена Марго Шарте, народилася 1935 року в Амстердамі й довго залишалася бібліографічною рідкістю, поки не потрапила до цифрового архіву Лейденського університету. Цікаво, що вже в 1930-х почали з’являтися видання мовами народів СРСР – казахською, узбецькою, грузинською, вірменською. Цей процес заохочувався радянською культурною політикою, яка потребувала наочної демонстрації “дружби літератур”. Завдяки цьому до початку Другої світової війни загальний перелік мов сягнув близько трьох десятків.
Радянська доба та масштабне поширення збірки
Повоєнні десятиліття стали часом справжнього перекладацького буму, спричиненого ідеологічним замовленням та ювілейними кампаніями. До 150-річчя від дня народження Шевченка у 1964 році було організовано вихід десятків нових перекладних видань Кобзаря по всьому світу. За даними літературознавців, на той момент книжка існувала вже у 35 мовах, а після завершення ювілейних заходів ця кількість швидко збільшилася вдвічі. Особливо активну роль відігравало видавництво “Дніпро”, яке цілеспрямовано готувало переклади мовами народів СРСР та країн соціалістичного табору. Кобзар польською мовою побачив світ у новому перекладі Яна Каспровича та Богдана Лепкого, угорське видання перевидавалося тричі, а у В’єтнамі та Кореї переклади друкувалися навіть у вигляді кишенькових збірок для масового читача. Паралельно з цим в англомовному світі посилився інтерес до Шевченка завдяки перекладам Джона Віра, який у 1961 році випустив повний корпус поезій із ґрунтовними коментарями. Саме Вірове видання стало на тривалий час основним англійським текстом для науковців і студентів славістичних кафедр. Проте тотальний контроль за ідеологічним відтінком перекладів у СРСР призводив до появи адаптованих текстів, де революційна складова гіпертрофувалася, а релігійна лексика затушовувалася. Це сформувало у багатьох іноземних читачів дещо викривлений образ поета, що згодом довелося виправляти новими, вільними від цензури перекладами. У 1970-х роках за сприяння московських видавництв з’явилися переклади суахілі, гінді, арабською та бенґальською мовами, а трохи згодом – мовою хауса, що відкрило африканському читачеві українську поетичну традицію. У 2014 році Кобзаря було внесено до реєстру ЮНЕСКО “Пам’ять світу”, що автоматично підштовхнуло хвилю свіжих перекладацьких ініціатив – тепер уже з акцентом на автентичність.
Сучасний каталог мовних версій Кобзаря
Станом на 2024 рік загальна кількість мов, на які перекладено хоча б одну поезію з “Кобзаря” або всю збірку, оцінюється фахівцями Шевченківського інституту в діапазоні 140–147. Це охоплює не лише великі європейські мови, а й регіональні мови Азії, Африки та Океанії. До переліку входять такі рідкісні для українського перекладу мови, як маорі, суахілі, гуджараті, сингальська та есперанто. Окремо слід згадати про видання штучними мовами – ідо та інтерлінґва, які готувалися ентузіастами ще в середині ХХ століття. Македонська версія 1948 року, підготовлена Блаже Конеским, стала однією з перших книжок новоствореної літературної мови, а турецький повний переклад, завершений 2012 року, супроводжувався широкою презентацією в Стамбульському університеті. Вагомою подією останніх років став вихід повного перекладу Кобзаря китайською (2016) та івритом (2021), що заповнило давню прогалину. Нові версії уточнюють старі, виправляючи цензурні купюри і повертаючи текстові релігійні маркери. У цифрових бібліотеках нині зберігаються оцифровані копії видань, які дають змогу порівнювати перекладацькі стратегії різних епох. Приміром, французький “Кобзар” 1964 року суттєво відрізняється від версії 2013-го, виконаної Анрі Абрілем, який прагнув передати тонічний вірш Шевченка без спрощень. Загалом же динаміка поповнення мовного пантеону триває: щороку зринають одна-дві нові мови, переважно завдяки зусиллям діаспори або академічним проєктам на кшталт Ukrainian Research Institute при Гарварді.
Найпопулярніші мови та екзотичні переклади
Розподіл видань за мовами демонструє очікуване домінування російської – за різними підрахунками, вона має понад п’ятдесят окремих книжкових випусків, рахуючи дореволюційні, радянські та пострадянські. Польська з понад тридцятьма виданнями посідає друге місце, зберігаючи роль першої мови перекладу ще з XIX сторіччя. Третю сходинку з пристойним відривом займають німецька та англійська – обидві налічують по кілька десятків видань різного ступеня повноти. Серед менш очевидних, але досить активних у перекладацькому плані мов варто згадати іспанську (понад десять видань у країнах Латинської Америки та Іспанії), французьку (близько десяти, серед яких особливо цінується робота славетного славіста Жоржа Люка), а також італійську, що набула нових перекладів у 2010-х завдяки ініціативі кафедри україністики в Римі. Водночас екзотичні переклади часто виникали внаслідок особистих зусиль одного перекладача-ентузіаста. Наприклад, переклад сінгальською мовою здійснив у 1980-х Р. А. Джаясінґхе, який вивчив українську самотужки за армійським підручником. А версія мовою маорі була підготовлена лише 2017 року групою новозеландських філологів у межах проєкту “Поети без кордонів”. Рідкісні видання перетворюються на колекційну бібліографічну рідкість і водночас засвідчують універсальність Шевченкового слова.
Порівняння кількості окремих книжкових видань Кобзаря різними мовами:
| Мова | Кількість окремих видань | Рік першого повного перекладу | Найвідоміші перекладачі |
|---|---|---|---|
| Російська | 55+ | 1907 | І. Білоусов, О. Твардовський, М. Ісаковський |
| Польська | 30+ | 1907 | А. Ґожалчинський, Я. Каспрович, Б. Лепкий |
| Німецька | 20+ | 1962 | А. Боссе, Г. Кёльц, Е. Вайнерт |
| Англійська | 18 | 1961 | Дж. Вір, В. Річ, П. Темпест |
| Французька | 12 | 1964 | Ж. Люк, А. Абріль |
| Іспанська | 10 | 1966 | С. Ново, Й. Гарсія |
| Китайська | 6 | 2016 | Ван Цзюнь, Лі Хай |
Найрідкісніші мовні версії Кобзаря за останні пів століття:
- сінгальська (Шрі-Ланка, 1987);
- маорі (Нова Зеландія, 2017);
- гуджараті (Індія, 2009);
- суахілі (Танзанія, 1979);
- ідиш (перше видання 1910, останнє 2003);
- есперанто (1933, 2019);
- ідо (1951).
Перший повний японський переклад “Кобзаря” 1939 року було зроблено не з українського оригіналу, а з російського видання, що спричинило низку смислових зсувів, зокрема в передачі біблійних образів.
Чому художній переклад творів Шевченка є надскладним завданням
Перекладачі Кобзаря зіштовхуються з комплексом проблем, що випливають з унікальної поетичної системи Шевченка. Ритмічна організація більшості творів спирається на коломийковий вірш, який не має сталих аналогів у силабо-тонічних традиціях західноєвропейських літератур. Спроби механічно калькувати розміри часто призводять до монотонності або штучності, тому досвідчені перекладачі шукають ритмічні еквіваленти у власній поезії. Друга група викликів пов’язана з народнопісенною лексикою, яка у Шевченка працює не як стилізація, а як органічний спосіб висловлювання. Слова на кшталт “діброва”, “чумак”, “рушник” або “верба” потребують не просто словникового відповідника, а культурного коментаря, який не завжди можна втиснути у віршовий рядок. Третя складність – синтаксична гнучкість оригіналу: вільний порядок слів дає змогу тримати риму й емоцію, але за умови перенесення в мови з фіксованим порядком слів потребує значних трансформацій. Окремо стоїть проблема біблійної образності, адже Шевченко щедро послуговувався старозавітними пророчими зворотами, які у перекладах світських видань радянської доби систематично вихолощувалися. Сучасні перекладачі свідомо повертають цей шар, однак мусять рахуватися з тим, що біблійний інтертекст в іншій культурі читається інакше.
Щоб краще зрозуміти, з якими саме перешкодами доводиться мати справу, достатньо перелічити типові труднощі:
- передавання ритміки коломийкового вірша без втрати природного звучання;
- відтворення народнопобутової лексики, яка не має прямих відповідників;
- збереження інтонаційної багатошаровості, де іронія сусідить із трагізмом;
- робота з архаїзмами, що в оригіналі творять часову глибину, а в перекладі легко перетворюються на музейний експонат;
- адаптація біблійних образів, які для Шевченка були живим мовним тлом;
- подолання цензурних втручань, що накопичувалися десятиліттями.
Через це повноцінний переклад Кобзаря часто стає справою цілого колективу лінгвістів, поетів і редакторів, а окремі видання готуються роками.
Цифрові архіви й нові перекладацькі проєкти
Останні два десятиліття додали до фізичних бібліотек величезний масив оцифрованих версій Кобзаря, доступних у відкритому доступі. Проєкти на кшталт електронної бібліотеки “Україніка” та архівів Гарвардського інституту українських студій дозволяють дослідникам бачити факсиміле раритетних перекладів і проводити порівняльний аналіз. Паралельно діють краудсорсингові ініціативи, де волонтери з різних країн створюють нові переклади окремих поезій та викладають їх на спеціалізованих майданчиках. Інтерактивна мапа мов перекладу, яку веде громадська організація “Світовий Шевченко”, наочно демонструє, що літературна географія поета розширюється за рахунок мов Африки та Азії. Технології машинного перекладу відіграють допоміжну роль – вони придатні для підрядкового аналізу, але поки що неспроможні впоратися з поетичним синтаксисом Шевченка. Водночас штучний інтелект активно використовується для виявлення розбіжностей між різними перекладацькими версіями, що допомагає укладати критичні видання. Можна очікувати, що наступні п’ять-десять років принесуть повні переклади Кобзаря мовами, які досі мали лише фрагментарні публікації, – зокрема, триває робота над повним індонезійським, корейським та португальським виданнями.
Підсумовуючи, варто зауважити, що кількісний показник у понад 140 мов є лише зрізом безперервного процесу. Кожна нова мовна версія не просто подовжує список, а додає власне прочитання, в якому український текст зустрічається зі світовою поетичною традицією. Переклади Кобзаря залишаються живим свідченням того, що сильне поетичне слово здатне долати найрізноманітніші культурні бар’єри. Саме завдяки багатомовному розмаїттю Шевченкова збірка стала унікальним явищем не лише української, а й глобальної літератури.
