Торішні міжнародні виставки озброєнь у Абу-Дабі та Ер-Ріяді засвідчили неабияку увагу делегацій з Близького Сходу до українських систем протиповітряної оборони нетрадиційного типу. Мова не про класичні зенітно-ракетні комплекси, а про дрони-перехоплювачі – апарати, здатні наздоганяти й знищувати ворожі безпілотники. Оборонні відомства Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів та Катару розпочали предметні консультації з українськими виробниками, сподіваючись віднайти засоби для нейтралізації рою дронів, що дедалі частіше загрожують критичній інфраструктурі регіону.
Причини ажіотажу навколо українських перехоплювачів у Затоці
Держави Перської затоки останні роки зіткнулися з масованими атаками безпілотників і крилатих ракет, запущених єменськими хуситами з підтримкою Ірану. Лише за перше півріччя 2024-го саудівські сили ППО перехопили понад три сотні дронів-камікадзе, а еміратські порти та аеропорти неодноразово ставали цілями баражуючих боєприпасів. Водночас вартість перехоплення однієї дешевої цілі за допомогою ракет Patriot чи THAAD сягає мільйонів доларів, що робить таке протистояння фінансово виснажливим. На цьому тлі спеціалізовані дрони-перехоплювачі, здатні збивати ворожі апарати за лічені тисячі доларів, набувають стратегічного значення. Український досвід війни продемонстрував, що відносно недорогі FPV-дрони або спеціалізовані перехоплювачі можуть ефективно знищувати навіть серійні іранські “Шахеди”. Практика застосування таких засобів під час оборони українських міст викликала інтерес у військових аташе монархій. До того ж арабські країни прагнуть урізноманітнити джерела озброєнь, уникаючи надмірної залежності від американських та європейських постачальників, які часто обумовлюють продаж політичними вимогами. Україна виступає як прагматичний партнер, готовий передавати технології та налагоджувати спільне виробництво без зайвих обмежень. Нафтові термінали та опріснювальні заводи, розкидані вздовж узбережжя, становлять надзвичайно вразливу інфраструктуру, і жодна наявна ППО не гарантує стовідсоткового захисту від масового нальоту дешевих дронів. Українські ж розробки базуються на принципово іншому підході: замість дорогих ракет використовуються легкі апарати з електричним або реактивним двигуном, які оснащуються інфрачервоними та телевізійними головками самонаведення, а також осколково-фугасною бойовою частиною. Такий перехоплювач може бути запущений з мобільної платформи й за лічені секунди наздогнати ціль на відстані десятка кілометрів. Оперативна вартість одного успішного перехоплення оцінюється у 15-25 тисяч доларів, що на два порядки дешевше за пуск зенітної ракети. Цифри самі по собі переконливі для військових бюджетів регіону, які попри великі нафтові доходи потерпають від надмірних витрат на оборону. Не менш важливим чинником стала репутація української оборонки, яка за роки війни здобула колосальний практичний досвід у боротьбі з іранськими безпілотниками, і саме ця експертиза гостро затребувана на Аравійському півострові. ОАЕ, зокрема, висловили готовність профінансувати спільні випробування на полігоні в Абу-Дабі, що свідчить про серйозність намірів.
Які моделі можуть опинитися в арсеналах монархій
Наразі кілька українських підприємств презентували прототипи, що пройшли бойове хрещення або завершують випробування. Найбільший резонанс викликав “Кіборг” – компактний реактивний перехоплювач із максимальною швидкістю 950 км/год та дальністю дії до 35 км. Його оснащено комбінованою системою наведення: інерціальна плюс тепловізійна на кінцевій ділянці, що дозволяє уражати цілі навіть в умовах активної радіоелектронної боротьби. Інший перспективний зразок – “Сокіл-Ф”, електродвигунний дрон із винятково низькою акустичною помітністю, здатний патрулювати зону очікування понад 40 хвилин і атакувати групові цілі за командою оператора. Розробка “Нічний Вартовий” адаптована для роботи вночі, має пасивну оптико-електронну станцію та може перехоплювати безпілотники на зустрічних курсах без випромінювання радара. Також у фокусі переговорів перебуває багатоцільова платформа “Шершень-М”, яка використовує роєвий інтелект для одночасної нейтралізації до п’яти повітряних об’єктів. Усі ці системи демонструвалися на закритих показах у Києві та на виставці UMEX у 2024 році.
Порівняння тактико-технічних характеристик зразків
| Характеристика | Кіборг | Сокіл-Ф | Нічний Вартовий | Шершень-М |
|---|---|---|---|---|
| Максимальна дальність, км | 35 | 22 | 30 | 40 (у рої) |
| Швидкість, км/год | 950 | 180 | 650 | 800 |
| Бойова частина, кг | 3.5 | 1.2 | 2.0 | 2.5 |
| Система наведення | ІНС + тепловізор | оптична/радіокомандна | пасивна ІЧ | ІНС + активна РЛГСН |
| Орієнтовна ціна, тис. дол. США | 120 | 45 | 85 | 200 (комплекс із 4 апаратів) |
Джерело: закриті презентації компаній-розробників станом на осінь 2024 року.
Емірати виявили найбільшу зацікавленість у “Кіборзі”, тоді як Катар схиляється до закупівлі меншого за ціною “Сокола-Ф” для захисту стадіонів та туристичної інфраструктури. Саудівська Аравія розглядає варіант ліцензійного випуску “Нічного Вартового” на власних потужностях, адаптувавши його до умов пустелі. Окрема робоча група вже вивчає можливість створення спільного підприємства для виробництва “Шершня-М” із поетапною локалізацією до 60%.
Що вирізняє українські перехоплювачі на світовому ринку
Перелік конкурентних переваг, сформований за підсумками аналізу пропозицій, виглядає так:
- низька вартість життєвого циклу порівняно із зенітними ракетами;
- можливість інтеграції в наявні мережі ППО через стандартні протоколи;
- висока маневровість, що уможливлює перехоплення малорозмірних цілей на гранично малих висотах;
- відсутність потреби у складних пускових установках – запуск із переносних напрямних;
- бойова стійкість в умовах навмисних радіоперешкод завдяки комбінованому наведенню;
- оперативна готовність до повторного використання після повернення (для поворотних модифікацій);
- можливість програмування “рою” для одночасного удару по кількох цілях;
- експортні версії без обмежень, що полегшує передачу технологій.
Жоден із відомих західних чи азійських конкурентів не пропонує одночасно такої комбінації ціни й бойової ефективності. Ізраїльський “Iron Dome” проектувався передусім під некеровані снаряди, а не під рої малорозмірних дронів. Американський Coyote Block 3 хоч і здатен перехоплювати безпілотники, потребує коштовної інфраструктури наведення та стартового обладнання. Українські ж системи можна розгортати з кузова пікапа, причому час реакції скорочується до секунд завдяки пасивним акустичним датчикам або сигналу від мобільного радара. Підготовка обслуги триває лише 14 днів – саудівські фахівці, що проходили ознайомчий курс під Києвом, підтвердили, що після двотижневих тренувань екіпаж здатен самостійно виконати бойове завдання. Така стислість навчання критично важлива для держав, які формують сили швидкого реагування. Окремо слід згадати модульність головок самонаведення: під замовника може бути встановлений тепловізор іншого діапазону або мініатюрна радіолокаційна станція, причому заміна виконується в польових умовах без заводських регулювань.
За даними Міністерства оборони України, один із вітчизняних перехоплювачів типу “Кіборг” упродовж місяця бойової роботи на південному напрямку знищив 12 дронів-камікадзе “Shahed-136” та “Zala”, витративши при цьому боєприпасів на суму менше 200 тисяч доларів – еквівалент вартості лише двох зенітних ракет.
Сукупність цих характеристик формує унікальну нішу, яку поки що не заповнили ані турецькі комплекси на базі “Korkut”, ані китайські аналоги, що часто поступаються за показником “вартість-ефективність” у реальних умовах пустелі.
Переговори та ймовірні контракти
Консультації ведуться на рівні державних компаній та приватних оборонних холдингів. З боку України активну участь беруть “Укроборонпром” і кілька стартапів, що виросли з волонтерських ініціатив. Джерела в галузі повідомляють, що в березні 2025 року представники Саудівської військово-промислової корпорації SAMI відвідали виробничі майданчики під Києвом та обговорили можливість ліцензійного випуску “Нічного Вартового” на потужностях у Ед-Даммамі. Паралельно делегація ОАЕ провела закриту зустріч із розробниками “Кіборга” під час міжнародної виставки IDEX-2025, де було підписано меморандум про наміри щодо спільного виробництва 200 одиниць упродовж двох років. Катарське міністерство оборони надіслало запит на отримання десяти дослідних зразків “Сокола-Ф” для випробувань у кліматичних умовах Дохи. Обсяг потенційних угод оцінюється аналітиками у 350–500 мільйонів доларів на першому етапі. Важливо, що контракти передбачають не просто закупівлю готових виробів, а локалізацію виробництва, навчання персоналу і спільні НДДКР. Українська сторона наполягає на формулі “зброя в обмін на інвестиції в науково-дослідні роботи”, що дозволить не лише отримати валютну виручку, а й профінансувати нові розробки. У травні 2025-го очікується візит міністра оборони Саудівської Аравії до Києва, де буде підписано рамкову угоду про військово-технічне співробітництво. За попередніми даними, Ер-Ріяд готовий надати 150 мільйонів доларів на адаптацію “Нічного Вартового” до спекотного клімату та піщаних бур. ОАЕ, зі свого боку, розглядають можливість створення спільного підприємства на території вільної зони Халіфа, що виведе співпрацю за межі разових поставок. Доха, яка досі покладалася на американські та французькі системи, шукає альтернативу для захисту газопереробних заводів, розташованих у відкритому морі, і український перехоплювач має перевагу в мобільності та простоті інтеграції з існуючими радарами.
Як це позначиться на українському оборонному комплексі
Розширення експортних замовлень для українських виробників дронів-перехоплювачів означає не лише стабільний прибуток, а й змогу масштабувати виробництво, що безпосередньо впливає на спроможності Збройних сил. Коли підприємство виходить на серійні обсяги завдяки іноземним контрактам, собівартість одиниці для внутрішнього споживача знижується на 20–30 відсотків. З’являються кошти для модернізації верстатного парку, закупівлі компонентної бази великими партіями та фінансування нових дослідних зразків. Водночас інженери потрапляють у міжнародне конкурентне середовище, що пришвидшує обмін ідеями та впровадження передових рішень. Наприклад, співпраця з Еміратами вже стимулювала інтеграцію в українські перехоплювачі елементів штучного інтелекту, розроблених катарським технопарком. Не менш важливим є політичний вимір: перетворення України на помітного гравця на ринку протидронної зброї посилює її позиції в перемовинах із західними партнерами та відкриває доступ до фінансових інструментів оборонних відомств арабських країн. Однак стрімке зростання замовлень створює й виклики: виробничі лінії мусять бути гнучкими, аби одночасно випускати продукцію для ЗСУ та інозамовників без шкоди якості. Уряд уже ініціював програму державного страхування експортних кредитів для оборонних угод із країнами Затоки. Окремо доведеться вирішувати проблему збереження технологічних секретів під час передачі ліцензій – тут знадобляться юридичні механізми захисту інтелектуальної власності, подібні до тих, що застосовуються при продажу зброї до НАТО. У довгостроковій перспективі профільні експерти прогнозують створення спільного українсько-арабського консорціуму, здатного зайняти до 15% світового ринку засобів боротьби з безпілотниками. Українські стартапи, що починали як волонтерські проекти, тепер отримують замовлення від суверенних фондів, що свідчить про зрілість галузі. Такий розвиток дозволить диверсифікувати економіку країни після завершення гарячої фази війни.
Офіційний Дамаск та його союзники спостерігають за цими процесами з очевидною прискіпливістю, однак швидкість, із якою країни Затоки рухаються від зацікавленості до конкретних угод, свідчить про тектонічний зсув у світовому ринку озброєнь. Український перехоплювач виявився не просто засобом оборони, а каталізатором нових промислових альянсів, здатних переписати правила гри для цілого сегменту оборонних технологій.
