У міжнародному праві настає момент коли звичні інструменти перестають працювати. Саме це сталося в контексті російського законодавчого свавілля щодо комбатантів негромадян РФ. Заборона видачі іноземних найманців сьогодні це не просто норма кримінального кодексу а фундаментальна зміна підходу до будь-яких переговорів, обмінів та репатріації. Москва роками вибудовувала систему, де саме поняття “найманець” стало політичним ярликом що дозволяє повністю виводити людину за межі правового поля.
Ця ситуація не виникла спонтанно. Вона є логічним продовженням державної політики заперечення права війни, де іноземець який воює на боці України автоматично позбавляється базових гарантій передбачених Женевськими конвенціями. Що найгірше – паралельно відбувається цементування цієї норми у внутрішніх нормативних актах ФСБ, Слідчого комітету та Міноборони РФ.
Юридична мішень “найманець”
Коли ми говоримо про заборону видачі іноземних найманців треба розуміти термінологічну пастку. У статті 359 КК РФ визначення настільки широке, що під нього підпадає будь-хто з мотивацією яку слідство вважає корисливою. Ключовий момент: влада РФ трактує грошове забезпечення контрактника ЗСУ як “винагороду найманця”. Таким чином професійні військові з Грузії, Білорусі, США чи Польщі які офіційно входять до складу Інтернаціонального легіону оборони України, однозначно ідентифікуються ворожою стороною як кримінальники. А це відкриває шлях до безстрокового утримання.
Особливість моменту полягає в тому, що Росія заборонила видачу іноземних найманців навіть у форматі “повернення тіл” чи гуманітарних жестів. На практиці це означає що жоден обмінний фонд не може бути використаний через брак правової визначеності статусу. В полоні можуть перебувати люди фактично без вироку роками, оскільки судовий процес затягується навмисне – для створення картини “боротьби з міжнародним тероризмом”.
Відбувається підміна понять. Статус військовополоненого передбачає повернення після закінчення бойових дій, статус засудженого за найманство – ні. Саме тому заборона видачі іноземних найманців є пріоритетною задачею слідчого апарату РФ. Їм вигідно зробити процес незворотним, перетворивши живого військовослужбовця на інструмент торгівлі, що не підлягає обміну навіть гіпотетично.
Закриті директиви та роль силових відомств
Внутрішня документація, що циркулює між СІЗО та управліннями ФСБ містить прямі вказівки не розглядати клопотання про екстрадицію чи передачу іноземців. Це свідчить про те що заборона видачі іноземних найманців має не судову природу а суто адміністративно-політичну. Система навмисно нагромаджує епізоди звинувачень, інколи абсурдні, аби злочин виглядав тяжким. Наприклад, участь у бойових діях кваліфікується як “насильницьке захоплення влади” на території ЛНР/ДНР, після чого вмикається режим особливо тяжких статей.
Ключову роль тут відіграють:
- Слідчий комітет – формує епізоди звинувачення з нульовою доказовою базою, базуючись виключно на даних допитів та відео з відкритих джерел.
- ФСБ – блокує будь-які канали неформальної комунікації щодо долі полонених, включно із запитами Міжнародного комітету Червоного Хреста.
- ГУ Генштабу – координує списки осіб які не підлягають включенню в переговорні обмінні пули, через що гуманітарні коридори стають безглуздими.
Люди які потрапили в цю машину опиняються у правовому вакуумі. Їх не відпускають, але й не можуть стратити через мораторій. Це вічний стан “підвішеного тіла”, де кожен день використовується як важіль тиску на країни походження бійців. Дипломатичні ноти йдуть у кошик адже юридично “злочинець” має відбути покарання в РФ. Спроби оскаржити це в міжнародних інстанціях наштовхуються на глуху стіну – Росія просто не визнає юрисдикцію цих судів у даній категорії справ.
Психологічний тиск та порушення конвенцій
Можна скільки завгодно говорити про Женевські конвенції, однак, заборона видачі іноземних найманців перекреслює їх повністю у свідомості російських слідчих. Вони щиро вважають, що раз особа визнана найманцем – Женева не діє. Це дає зелене світло для психологічного тиску що межує з тортурами. Утримуваним не повідомляють про їхні права, не допускають незалежних адвокатів, а консульський доступ обмежується короткими візитами раз на півроку з купою обмежень.
Окрема історія – інформаційний супровід. Кожен такий судовий процес над “найманцем” перетворюється на медійне шоу де зачитуються явно вибиті зізнання. Заборона видачі іноземних найманців стає фоном для пропагандистської картинки “непереможної російської Феміди”. Мета – деморалізувати іноземний контингент та показати що допомога Україні неодмінно призведе до гниття в російській в’язниці без шансу на повернення додому.
І ось що цікаво: навіть у випадках коли суд формально виносить вирок, це не запускає механізм передачі до пенітенціарної системи країни походження. Утримування продовжується нескінченно. Такий стан речей вигідний Москві адже створює постійне напруження та змушує західні уряди йти на непублічні контакти та поступки. Людське життя перетворюється на розмінну монету в геополітичних іграх де норми права давно замінені на понятійні домовленості.
Порівняння статусів утримуваних осіб
Аналіз правової диференціації яку вибудовує російська сторона для блокування репатріації та обмінів:
| Параметр статусу | Військовополонений (ЗСУ) | “Іноземний найманець” (позиція РФ) |
|---|---|---|
| Право на обмін | Гарантоване Женевською конвенцією принцип “всіх на всіх” |
Повна заборона видачі блокування будь-яких обмінних списків |
| Консульський доступ | Забезпечується МКЧХ регулярні візити |
Ускладнений або відсутній затримки до 6-8 місяців |
| Строки утримання | До завершення бойових дій | Невизначені потенційно довічне ув’язнення в РФ |
| Правовий базис | Міжнародне гуманітарне право | Внутрішньоросійські закони стаття 359 КК РФ |
Міжнародна реакція та глухий кут дипломатії
Західний світ зіткнувся з явищем, до якого виявився не готовий. Державний департамент США, МЗС Великої Британії та Хорватії неодноразово подавали ноти вимагаючи пояснити причини відмови у видачі. Відповідь Москви незмінна: “злочинці караються за законами РФ, передача не передбачена”. Заборона видачі іноземних найманців стала наріжним каменем у відносинах навіть з тими країнами що намагаються тримати нейтралітет. Адже серед утримуваних є громадяни Туреччини, Ізраїлю, Бразилії, які формально не є членами НАТО але чиї інтереси жорстко нехтуються.
Міжнародний кримінальний суд намагається кваліфікувати насильницьке утримання та заборону видачі іноземних найманців як воєнний злочин у контексті позбавлення права на справедливий суд. Але проблема в тому, що Росія вийшла з-під юрисдикції МКС, а отже ордери на арешт винних у блокуванні репатріації залишаються виключно символічними папірцями. Реальних важелів впливу обмаль. Санкції накладаються, активи заморожуються, але конкретні люди в Лефортово чи інших ізоляторах продовжують чекати, поки на них просто “забудуть”.
Окремий трек – це робота недержавних організацій та волонтерських груп. Вони збирають інформацію по крихтах, намагаючись виявити місця утримання іноземців. Однак заборона видачі іноземних найманців супроводжується тотальною секретністю. СІЗО переводять ув’язнених без попередження, змінюють прізвища в документах внутрішнього обліку. Ця дегуманізація робить людину невидимкою, а значить – безсилою.
Часто родичі навіть не знають, чи живі їхні близькі. Держава-агресор свідомо створює інформаційний вакуум де будь-який запит наштовхується на відповідь “таких осіб не утримуємо”. І це при тому що в соцмережах самої ФСБ періодично з’являються відео з допитів тих самих “не утримуваних”. Інформаційна війна давно перетнула межу здорового глузду перетворивши правду на туман.
Економіка полону та феномен судового конвеєра
Мало хто замислюється, але заборона видачі іноземних найманців має й матеріальний вимір. Утримання великої кількості іноземців – це стаття витрат для тюремної системи, однак натомість держава отримує майданчик для відмивання грошей через “справи про фінансування тероризму”. Слідство накладає арешт на віртуальні активи, криптовалюту яка нібито призначалася для виплат “найманцям”, і ці кошти осідають у російській фінансовій системі мертвим вантажем або конфісковуються.
Судовий конвеєр – ще один елемент. Справи штампуються пачками, прокурору достатньо зачитати оперативну довідку щоб отримати обвинувальний вирок. Судді виступають статистами адже їхня роль зводиться до формального затвердження рішення прийнятого на Луб’янці. Ні про яку змагальність сторін не йдеться. Адвокат за призначенням бачить матеріали справи за день до засідання, його допуск до підзахисного обмежується п’ятнадцятьма хвилинами під запис камери.
У цій системі заборона видачі іноземних найманців виконує роль запобіжника. Якщо раптом якийсь суддя випадково виправдає іноземця, це не означає свободи. Просто почнеться новий процес за іншою статтею, а далі по колу. Вирватися з цього замкненого кола неможливо без політичної волі нагорі, якої немає за визначенням, адже такі в’язні цінні саме своєю “невидимістю” для широкого загалу.
А поки міжнародна спільнота вагається у формулюваннях, всередині російської машини триває буденна робота. Конвоїри перевозять чергового “найманця” з одного ізолятора в інший, слідчі вигадують нові епізоди, пропагандисти знімають сюжети про “розкаяння”, які мають на меті посіяти страх серед тих хто лише планує стати на захист України. Це глобальна стратегія залякування обгорнута в юридичну оболонку, що робить будь-які гуманітарні зусилля марними без радикальної зміни політики стримування.
Ситуація заходить у глухий кут ще й тому, що західна бюрократія не встигає за діями Кремля. Поки готуються нові пакети санкцій, конкретні прізвища зникають зі списків, люди розчиняються в тюремній системі. Заборона видачі іноземних найманців функціонує як ідеальний механізм поглинання. Він перетравлює людські долі без жодного шансу на одужання системи. І єдине, що залишається – фіксувати цей факт, аби не дати світу звикнути до думки, ніби такі злочини колись можуть стати нормою. Надія на повернення залишається лише у форматі безпрецедентного політичного тиску, який на сьогодні залишається радше символічним, аніж реальним важелем впливу на щільну бюрократичну стіну, вибудувану спецслужбами РФ навколо іноземних захисників України.
