В Україні другий рік триває широкомасштабна війна а мобілізаційні процеси залишаються однією з найгарячіших тем. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК) опинилися в епіцентрі не лише організаційних проблем а й гучних конфліктів. Цифри, які днями озвучили парламентарі, змушують по-новому поглянути на природу цієї напруги. За оцінками народного депутата від фракції «Слуга народу» члена комітету з питань національної безпеки Федора Вениславського, приблизно 1,5 мільйона військовозобов’язаних чоловіків демонстративно проігнорували вимоги ТЦК. І це не просто статистика – це тригер глибокого суспільного розколу.
Нардеп прямо заявив що причина більшості конфліктів навколо мобілізації криється не в роботі військкоматів як таких, а в масовому ухиленні від обов’язку. Коли одна частина чоловіків воює, отримує поранення гине, а інша ховається або намагається домовитись – це викликає хвилю обурення, яка вихлюпується на вулиці. Пропонуємо розібратися в деталях: що саме сказав представник влади, які цифри стоять за гучними заявами і чому система ТЦК опинилася в такому глухому куті.
Що розповів нардеп Вениславський про 1,5 млн ухилянтів
Федір Вениславський в ефірі телемарафону не приховував роздрачування. Він навів дані, згідно з якими після 18 травня 2024 року – дати набуття чинності новим законом про мобілізацію – військовозобов’язані мали 60 днів для уточнення своїх облікових даних. Із загальної кількості тих, хто підпадає під призов, більшість виконали вимогу: через ЦНАПи, електронний кабінет «Резерв+» та безпосередньо у ТЦК дані оновили понад 4,6 мільйона осіб. Але залишилася колосальна група – мінімум 1,5 млн чоловіків, які свідомо нічого не зробили.
Вениславський, посилаючись на власні джерела в оборонному відомстві, наголосив: саме цей вчинок – свідоме ігнорування – породжує найбільше конфліктів. Він зазначив що ті, хто вже отримав повістки, пройшов ВЛК і зараз перебуває на передовій, не можуть спокійно спостерігати як інші уникають того самого обов’язку. Звідси – соціальне напруження, побутові сутички і пряма агресія. «Це викликає справедливе обурення у військовослужбовців та їхніх родин, – підкреслив нардеп. – Звідси й виникають ті конфлікти, які ми бачимо».
До речі, депутат додав що часто конфлікти спалахують не тому, що ТЦК працюють надто жорстко, а тому, що суспільство розколоте на тих, хто «тягне лямку», і тих, хто шукає шпарини. І це, на його думку, глибинна причина, яку не виправити посиленням покарань. Поки існуватиме прірва між обов’язком і реальністю, напруга тільки зростатиме.
Реальна статистика ігнорування ТЦК
Аби краще зрозуміти масштаб, варто звернутися до сухих цифр. За різними оцінками, загальна кількість військовозобов’язаних в Україні становить від 9 до 11 мільйонів чоловіків. Частина з них мають бронь, відстрочки, інвалідність, вік понад 60 років або виїхали за кордон ще до повномасштабного вторгнення. Але мобілізаційний резерв, який мав оновити дані, рахувався в межах 6–7 мільйонів. Вениславський говорив про 4,6 млн оновлень – це величезний показник, однак, залишок у 1,5 млн став справжнім викликом.
Міністерство оборони підтверджує: станом на середину літа 2024 року близько 1,4–1,6 млн чоловіків не виконали вимогу закону і тепер вважаються порушниками. Ба більше, частина з них уже оголошена в розшук, їхні дані передані до Національної поліції. У відкритих реєстрах можна побачити, що кількість адміністративних проваджень за статтею 210-1 КУпАП (порушення правил військового обліку) зросла в десятки разів. Це означає, що система більше не заплющує очі.
Ось лише кілька красномовних фактів:
- Понад 500 000 громадян оновили дані через додаток «Резерв+» у перші тижні після запуску, але потім темпи різко впали.
- У великих містах – Києві, Одесі, Дніпрі – рівень ігнорування сягав подекуди 30% від загальної кількості тих, хто підлягає обліку.
- На заході країни фіксували відносно менший відсоток ухилення, однак абсолютні цифри все одно вражають.
- ТЦК у відповідь отримали дозвіл на адмінзатримання та доставку порушників силами поліції, а не лише власними патрулями.
Ситуація, на думку експертів, унікальна. Жодна попередня хвиля мобілізації не стикалася з таким рівнем свідомого нехтування законом. І хоча офіційні особи намагаються уникати терміна «ухилянти», суть явища від цього не змінюється.
Природа конфліктів навколо ТЦК
Коли говорять про конфлікти біля ТЦК, зазвичай згадують гучні відео в соцмережах. Чоловіки чинять опір працівникам військкоматів, перехожі втручаються, починаються штовханини, а часом і бійки. Але далеко не завжди винна одна сторона. Нардеп Вениславський визнає, що частка провини лежить і на територіальних центрах – там, де поводяться некоректно або не можуть чітко пояснити підстави для затримання. Проте він наполягає: корінь проблеми все ж таки в іншому.
Військовослужбовці, які повернулися з фронту після поранення або у коротку відпустку, часто зустрічають на вулицях чоловіків призовного віку, які спокійно гуляють, відвідують спортзали чи кав’ярні. Це викликає лють. У соцмережах постійно спливають історії, коли ветерани або їхні рідні звинувачують тих, хто «пересиджує», у боягузтві. І це природно призводить до словесних перепалок, а іноді й до фізичних зіткнень. Додайте сюди роботу ТЦК, які посилено шукають порушників у публічних місцях – і отримаєте готовий рецепт соціального вибуху.
Не можна скидати з рахунків і економічний чинник. Родини мобілізованих отримують грошове забезпечення, яке часто нижче довоєнних доходів чоловіка. Водночас чоловіки, які уникли призову, продовжують працювати, отримувати повні зарплати. Цей дисонанс теж підігріває атмосферу. Навіть у найближчому оточенні виникають сварки: чому один брат воює, а інший «знайшов вихід»?
Чому 1,5 млн чоловіків вирішили ігнорувати ТЦК
Причини у такого масового ігнорування не зводяться лише до небажання ризикувати життям. Соціологічні опитування, аналітичні записки та відверті розмови показують складний комплекс факторів:
- Недовіра до державних інституцій. Багато хто боїться, що, прийшовши до ТЦК, одразу отримає «бойову» повістку без належного медичного огляду та пояснень.
- Страх несправедливого розподілу. Історії про те, як людей із серйозними хворобами визнають придатними, а здорових відправляють у тил, підривають віру в чесність ВЛК.
- Корупційні схеми. Чутки (а часто й реальні випадки) про хабарі за відстрочку чи виїзд за кордон формують відчуття, що система продажна.
- Відсутність чітких термінів служби. Війна триває третій рік, а законодавчо не визначено, скільки часу людина має перебувати в зоні бойових дій. Це демотивує.
- Інформаційний вакуум. Люди не завжди розуміють, що оновлення даних не тотожне негайному призову. Багато хто вважає що будь-який контакт із ТЦК автоматично означає фронт.
Саме через цю плутанину навіть ті, хто потенційно готовий служити, намагаються уникати офіційних установ. Вони ховаються, змінюють місце проживання, не відчиняють двері. ТЦК у відповідь посилюють заходи – і отримують нову хвилю обурення. Замкнене коло, з якого поки немає виходу.
До слова, сам нардеп визнає що спроби «спіймати» ухилянтів за допомогою блокпостів чи рейдів у спортзалах часто дають зворотний ефект. Вони породжують ще більше недовіри до влади загалом, а не тільки до військкоматів.
Ось, що красномовно ілюструє ситуацію:
Порівняння ключових показників до та після посилення мобілізаційних заходів
| Показник | До 18.05.2024 (старе законодавство) | Після 18.05.2024 (новий закон) |
|---|---|---|
| Обов’язкове уточнення даних | Не передбачалося штрафи за неоновлення |
Обов’язкове протягом 60 днів інакше штраф від 17 000 грн |
| Кількість оновлених облікових записів | Станом на початок року ~ 3,8 млн (пасивна фаза) |
~ 4,6 млн за перші 50 днів активного періоду |
| Особи, що проігнорували вимоги | Обліковувалися несистемно від 2 до 3 млн не актуалізувались |
~ 1,5 млн свідомо не виконали закон, перебувають у розшуку |
| Адміністративні штрафи | Поодинокі випадки на сотні осіб |
Понад 20 000 постанов суми сягають 510 млн грн |
Як суспільство реагує на цифру «1,5 млн»
Реакція на озвучену цифру неоднозначна. У соціальних мережах спалахнули дискусії. Частина користувачів підтримала нардепа, мовляв, «досить годувати ухилянтів», потрібно жорсткіше застосовувати закон. Інші критикували: система ТЦК сама винна, що відштовхнула таку кількість людей, а депутат просто перекладає відповідальність. Військові аналітики намагаються охолодити запал, пояснюючи, що 1,5 млн – це не «армія дезертирів», а збірна група, куди входять і ті, хто має законні підстави для відстрочки але не зміг вчасно їх підтвердити.
Психологи ж наголошують: постійне протиставлення «герой – ухилянт» веде до поляризації суспільства і шкодить моральному духу. Не варто забувати що частина тих, хто не оновив дані, це чоловіки з важкими стресовими розладами, які просто нездатні переступити поріг військкомату. Але це проблема вже зовсім іншого штибу.
Тим часом ТЦК продовжують свою роботу. Вуличні рейди за участю поліції стають усе більш буденним явищем. Людей зупиняють, перевіряють документи, доставляють до центрів. Це теж додає градусу: відео таких затримань масово поширюються, отримують емоційні коментарі. Хоча з юридичного погляду дії ТЦК і поліції легітимні – вони виконують закон про мобілізацію, – у суспільному сприйнятті ці сцени часто ототожнюються з репресіями.
Наслідки масового ігнорування
Ситуація вже вийшла за межі суто військового питання. Ось кілька прямих наслідків, які відчуває держава:
- Недоотримання мобілізаційного ресурсу. За оцінками, з 1,5 млн тих, хто ухилився, близько 300–400 тисяч гіпотетично могли б поповнити військо після навчання.
- Перевантаження судів. Тисячі справ про оскарження штрафів, постанов ТЦК, рішень ВЛК очікують розгляду, що паралізує судову систему.
- Зростання рівня тривожності в суспільстві. Люди бояться виходити на вулицю без документів, з’являється атмосфера підозрілості.
- Поглиблення прірви між тиловими регіонами та прифронтовими громадами. На сході та півдні вимоги ТЦК сприймають як даність, а в центрі чи на заході – як надзвичайну несправедливість.
Вениславський попереджає: якщо ситуація не зміниться, конфлікти тільки посиляться. Він пропонує законне вирішення – повне оцифрування баз даних, щоби зменшити корупційні ризики, і обов’язкове роз’яснення громадянам їхніх прав. Але, здається, ми повертаємося до того самого замкненого кола.
Варто зауважити що голос нардепа – лише один із багатьох у цьому хорі. Військові психологи радять владі більше говорити з людьми, пояснювати логіку мобілізаційних рішень, а не просто нарощувати штрафи. Правозахисники вимагають гарантій справедливого медогляду. Генштаб шукає баланс між поповненням війська і уникненням соціального вибуху. Але факт лишається фактом: 1,5 млн чоловіків, які ігнорують ТЦК, стали не просто цифрою, а символом глибокої кризи довіри.
Українське суспільство, від якого щодня вимагають надзусиль, втомилося від невизначеності. І коли одна частина цього суспільства ризикує всім, а інша шукає обхідні шляхи, тріщина в фундаменті національної єдності неминуча. Визнання цієї реальності – перший крок до її подолання, але чи готові до нього ті, хто ухвалює рішення? Поки що з вуст нардепа пролунав лише діагноз, а рецепт лікування, здається, ще навіть не почали виписувати. Суспільство ж продовжує жити між рядків повісток, штрафів і сподівань що справедливість таки запанує, хоча б на папері.
