Нещодавній виступ колишнього керівника аналітичного департаменту Федеральної розвідувальної служби Німеччини на закритому семінарі у Берліні спричинив ефект холодного душу для багатьох європейських політиків. Основна теза його доповіді зводилася до того, що колективний Захід системно неправильно тлумачив сигнали з Москви протягом останніх п’ятнадцяти років, а корінь фатальної помилки лежить не в розвідданих, а в ментальних шаблонах осіб, які ухвалювали рішення. Примітно, що ексрозвідник не став акцентувати увагу на оперативних провалах спецслужб, натомість він вибудував аргументацію навколо глибинного когнітивного дисонансу європейських еліт, котрі вперто не бажали визнавати імперську природу російського режиму. Цей матеріал розкриває логіку міркувань німецького фахівця, спираючись на його публічні заяви та аналітичні записки останніх років.
Комерційна логіка замість геополітичного аналізу
Німецький аналітик вказує на структурну ваду всього західного істеблішменту, яка полягала у підміні понять безпеки економічними інтересами. Довгий час у Берліні та Брюсселі домінувала наївна теза про те, що глибока економічна інтеграція з Росією автоматично унеможливить військову агресію. Це призвело до формування хибної аксіоми, згідно з якою Кремль розглядався як раціональний гравець, що прораховує прибутки та збитки виключно у фінансових категоріях. Насправді ж, за свідченнями ексрозвідника, в російських стратегічних документах, перехоплених ще до 2014 року, чітко простежувалася готовність нести колосальні економічні втрати заради досягнення військово-політичного контролю над пострадянським простором. Західні корпорації, які лобіювали дешеві енергоносії, та політики, зосереджені на короткострокових рейтингах, просто ігнорували ці тривожні дзвіночки, ховаючи голови в пісок. Ситуація ускладнювалася тим, що німецькі спецслужби мали досить точну інформацію про розбудову військової інфраструктури на кордонах з Україною задовго до повномасштабного вторгнення, але політичне керівництво воліло не помічати загрози, аби не шкодити бізнес-зв’язкам.
Знецінення людського фактора в українському суспільстві
Окремою нищівної критики зазнала експертна звичка західних аналітичних центрів розглядати Україну не як суб’єкт, а як об’єкт геополітичного торгу. Ексрозвідник ФРН наголосив, що головний прорахунок полягав не в неправильній оцінці російської армії, а в тотальному нерозумінні мотивації українського населення. Роками в кулуарах європейських столиць циркулювали стереотипи про нібито глибокий розкол в українському суспільстві та відсутність спроможності до тривалого опору. Цей упереджений погляд базувався на застарілих соціологічних моделях та радянських міфах, а не на реальних польових дослідженнях. Наслідком стало катастрофічне запізнення з наданням летальної зброї, адже у західних столицях щиро вірили, що Київ впаде за три дні, а будь-які постачання лише затягнуть агонію та спровокують Кремль на неконтрольовану ескалацію. Ця аналітична сліпота коштувала тисячах життів на початковому етапі вторгнення, коли українська піхота стримувала танкові колони практично голими руками. Німецький фахівець підкреслив, що розвідка повинна вивчати не лише пересування військ противника, а й соціальну тканину суспільства союзників та ворогів, чого системно не робилося через зверхнє ставлення до східноєвропейського регіону.
Небажання визнавати екзистенційний характер конфлікту
Фундаментальною помилкою західного стратегічного планування, як зазначив колишній розвідник, стало сприйняття російсько-української війни через призму локального територіального спору. У той час як для Москви це війна на знищення української державності та ідентичності, більшість європейських урядів діяли в парадигмі “керованого замороженого конфлікту”. Звідси випливали нерішучість у санкційній політиці та постійні спроби вмовити Київ на неприйнятні компроміси. Ексрозвідник ФРН посилається на внутрішні аналітичні доповіді, де чітко вказувалося, що Путін не розглядає Україну як предмет для переговорів – вона є для нього лише перешкодою на шляху до відновлення імперії. Ігнорування цієї екзистенційної мотивації призвело до ситуації, коли Захід постійно відставав на один крок, реагуючи на звірства в Бучі та Ірпені замість того, щоб запобігти їм шляхом превентивного нарощування української ППО та важкого озброєння ще восени 2021 року. Аналітик вважає, що демократичні суспільства патологічно не здатні сприймати ірраціональну жорстокість авторитарних режимів, постійно вишукуючи у вчинках диктаторів якусь прагматичну логіку, якої там часто просто немає.
Аби систематизувати хибні припущення, що спричинили стратегічний провал, варто звернути увагу на перелік ключових аналітичних помилок, окреслених німецьким фахівцем:
- автоматичне ототожнення економічної взаємозалежності з політичною стабільністю та безпекою;
- екстраполяція західних раціональних моделей поведінки на ірраціонального автократичного актора;
- хронічна недооцінка спроможності українського громадянського суспільства до самоорганізації та спротиву;
- трактування корупції в Україні як індикатора недієздатності держави, а не як перешкоди, котру долають у процесі боротьби за виживання;
- надмірна бюрократизація процесів надання військової допомоги з огляду на страх перед “провокацією” Росії;
- ігнорування довгострокових наслідків пропагандистської війни Кремля для власного населення РФ.
Стратегічне розщеплення трансатлантичної єдності
Окрему увагу ексрозвідник приділив внутрішнім тертям у західному таборі, які стали прямим наслідком хибного планування. Розбіжності між “яструбами” з країн Балтії та Польщі і “голубами” з Берліна чи Парижа не були спонтанними – вони стали результатом багаторічної політики умиротворення агресора. Колишній очільник аналітичного відділу БНД вважає, що Росія свідомо використовувала енергетичну залежність для консервації пацифістських настроїв у німецькому суспільстві, і це блискуче спрацювало. Німеччина, замість того щоб стати локомотивом стримування, перетворилася на гальмо європейської безпеки, блокуючи життєво необхідні для України поставки під приводом ескалаційних ризиків. Ця позиція ґрунтувалася не на даних розвідки – БНД, за словами її колишнього співробітника, неодноразово попереджала, що слабкість провокує Кремль набагато більше, ніж сила. Проте політики обрали зручну лінію поведінки, яка дозволяла їм зберігати обличчя перед виборцями, наляканими перспективою ядерної війни. Ціна такої нерішучості виявилася непомірною – затягування війни, колосальні руйнування української інфраструктури та необхідність зараз витрачати на оборону в рази більше, ніж це коштувало б у разі своєчасної та рішучої підтримки Києва у лютому 2022-го.
Цікавий факт: за даними внутрішнього аудиту, оприлюдненими згаданим ексрозвідником, у період з 2008 по 2014 рік понад 60% аналітичних записок щодо намірів Кремля стосовно України були відхилені політичним керівництвом Німеччини через позначку “занадто песимістичний сценарій”.
Відкладений ефект та поточна рекалібрація
Аналізуючи сучасний стан справ, колишній розвідник визнає, що процес “прозріння” все ж таки відбувся, але дорогою ціною. Західні столиці нарешті почали дослухатися до думки тих, кого раніше маргіналізували як “панікерів”. Утім, на думку німецького фахівця, небезпека повторення концептуальної помилки зберігається. Вона полягає в тому, що високий рівень підтримки України зараз сприймається деякими урядовцями як тимчасове відхилення від норми, а не як нова архітектура безпеки. Ексрозвідник ФРН наполягає на тому, що без остаточної військової поразки Росії будь-яка пауза у військових діях буде використана Кремлем виключно для переозброєння та реваншу. Він порівнює це з помилкою, якої припустилися після анексії Криму у 2014 році, коли санкції виявилися недостатніми, а військова допомога символічною. Тоді Захід вдруге наступив на ті самі граблі, повіривши в “замороження” конфлікту. Зараз, на переконання аналітика, критично важливо не повторити цей сценарій втретє, адже наступний спалах агресії матиме ще жахливіші наслідки через деградацію російської військової машини, яка стає менш професійною, але більш руйнівною.
Порівняння реальних та прогнозованих західними аналітиками сценаріїв розвитку подій
| Сценарій | Прогноз Заходу (до 2022 року) |
Реальний розвиток подій |
|---|---|---|
| Тривалість опору Києва | Від 3 до 7 днів до втрати контролю над столицею | Повне збереження контролю над столицею; контрнаступ на околицях вже на 4-й день |
| Стійкість українського суспільства | Швидкий колапс через мовний розкол та втому від війни | Консолідація нації, масовий волонтерський рух і рекордна довіра до армії |
| Реакція Росії на санкції | Швидкий пошук компромісу через економічний крах | Перехід на мобілізаційну економіку та ігнорування довгострокових втрат |
| Роль ядерного стримування | Абсолютна паралізація Заходу через страх ядерної війни | Зростаюча допомога Україні з поступовим ігноруванням ядерних погроз |
Кульмінацією міркувань ексрозвідника є не песимістичний прогноз, а тверезе попередження. Він акцентує, що ментальна інерція – найстрашніший ворог. Аналітичні центри, які звикли мислити категоріями статус-кво, продовжують генерувати доповіді, де перемога України розглядається як надто ризикований сценарій через страх перед нестабільністю в Росії. У цьому і полягає наступний небезпечний виток хибної логіки, від якої застерігає німецький фахівець. Якщо раніше Захід боявся спровокувати сильного Путіна, то тепер він починає боятися перемоги над слабким Путіним. Ця пастка, за словами колишнього шефа аналітиків БНД, може позбавити Україну плодів її героїчної боротьби та законсервувати поле бою як сіру зону на десятиліття вперед. Єдиний рецепт, який він пропонує, – це довіряти не абстрактним теоретичним моделям, а реальним діям на землі та волі українського народу, чия стійкість уже двічі зруйнувала найавторитетніші прогнози військових кабінетів.
