Оновлений закон про мобілізацію, який набув чинності 18 травня 2024 року, встановив жорсткий двомісячний строк для уточнення облікових даних усіма військовозобов’язаними. Очікувалося, що нововведення разом із електронним кабінетом та можливістю звернутися до ЦНАПів суттєво спростять процедуру й повернуть контроль над реєстрами. Утім, коли контрольна дата минула, виявилося, що майже 1,5 мільйона чоловіків так і не виконали вимогу. Суспільство розкололося на тих, хто обурюється нехтуванням обов’язком, і тих, хто вбачає в цьому симптом глибшої недуги самої системи. Народний депутат, який представляє профільний комітет Верховної Ради, назвав першопричину цих конфліктів, і його заява заслуговує на уважний аналіз, а не на поверхневе засудження.
Масштаби нез’явлення та суспільний дисонанс
Цифра в 1,5 млн з’явилась не на порожньому місці – вона корелює з даними звітів Міноборони за перший місяць після завершення кампанії. Станом на середину липня 2024 року загалом близько 4,2 млн осіб оновили свої дані в реєстрі “Оберіг”, тоді як загальний обсяг військовозобов’язаного резерву оцінюється у 11,1 млн. Відставання майже в сім мільйонів частково пояснюється тим, що багато хто вже перебуває на військовій службі, має відстрочку або перебуває за кордоном, але різниця в 1,5 млн – це ті, хто просто проігнорував обов’язок. Такий масштаб сколихнув інформаційний простір. З одного боку, патріотично налаштовані коментатори заговорили про зраду й потребу негайних каральних заходів, з іншого – соціологи зафіксували різке зростання рівня тривожності серед чоловіків призовного віку. Опитування громадської думки, проведені наприкінці червня, показали, що близько 41% респондентів пов’язують небажання з’являтися до ТЦК не з антидержавною позицією, а з острахом перед непередбачуваними наслідками. Люди бояться, що навіть спроба чесно оновити дані може закінчитися негайним врученням “бойової” повістки без належного медичного огляду чи врахування соціальних обставин. Цей дисонанс між юридичним обов’язком і реальним досвідом взаємодії створює благодатний ґрунт для ухилення.
Коментар нардепа та основна причина конфліктів
У розпал дискусій народний депутат, член комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, в інтерв’ю одному з центральних телеканалів відверто заявив: “Півтора мільйона – це сума нашого адміністративного безладу”. Політик наголосив, що сам по собі факт ігнорування не є свідченням масової державної зради, а радше вказує на те, що територіальні центри комплектування перетворилися на закриті, часто безконтрольні інстанції, де права людини нерідко відходять на другий план. Він пояснив, що першоджерело конфліктів варто шукати не у настроях громадян, а в хибній моделі роботи ТЦК. Коли людина з’являється, щоб уточнити облікову картку, а натомість стикається з чергами на півдня, а потім отримує мобілізаційне розпорядження без будь-якого обстеження, формується стійке відчуття пастки. Депутат підкреслив, що подібна практика підриває довіру до держави швидше, ніж будь-яка ворожа пропаганда. Він також вказав на те, що в багатьох ТЦК досі існує негласна система “планів з набору”, яка перетворює мобілізацію на полювання за людьми, а не на організований призов підготовлених фахівців. Прикметно, що депутат уникнув звинувачень у бік самих військовозобов’язаних, натомість закликав до системного аудиту роботи військкоматів.
Системні недоліки в роботі ТЦК – від бумаг до цифри
Щоби збагнути глибину прірви, досить зазирнути в щоденну рутину пересічного центру комплектування. Багато з них досі послуговуються паперовими картотеками, які не оновлювалися роками, тож нерідко одна й та сама особа значиться в кількох підрозділах із різними ступенями придатності. Цифрова база “Оберіг”, хоч і була модернізована, працює з перебоями, а інтеграція з реєстрами МВС, ДМС та Пенсійного фонду залишається фрагментарною. Через це військовозобов’язаний, який оновив дані через ЦНАП, може за кілька тижнів отримати повторний виклик, бо його справа в паперовому архіві “зависла”. Кадровий голод у самих ТЦК лише поглиблює проблему: молодші офіцери та цивільні працівники перевантажені, часто не мають належної цифрової підготовки, а заробітна плата не мотивує до ввічливого спілкування. Трапляються випадки відвертого хамства, яке потрапляє в соцмережі й миттєво розлітається тисячами перепостів. Наслідок закономірний: замість того щоб стати сервісним хабом, ТЦК продовжують сприйматися як каральний орган, контакти з яким варто уникати будь-якою ціною.
Орієнтовний рівень оновлення облікових даних у окремих областях (станом на липень 2024 року)
| Область | Військовозобов’язані, що оновили дані (%) |
Частка тих, хто не оновив (%) |
Помітні тенденції |
|---|---|---|---|
| Київська | 82% | 18% | Висока активність у передмістях |
| Львівська | 74% | 26% | Значна частка студентів оновила дані |
| Харківська | 58% | 42% | Відтік через близькість до зони бойових дій |
| Одеська | 69% | 31% | Суперечлива динаміка через туристичний сезон |
| Дніпропетровська | 63% | 37% | Помітне збільшення після інформаційної кампанії |
Вплив нового закону про мобілізацію на явку
Законодавці намагалися виправити ситуацію, запровадивши адміністративну та кримінальну відповідальність за ухилення, а також надавши можливість оновлення даних онлайн. Однак практика засвідчила, що самі по собі штрафи в 17–25 тисяч гривень і позбавлення права керування транспортним засобом не розв’язали проблему, а навпаки – підштовхнули частину чоловіків до спроб виїхати за кордон нелегальними шляхами. Додаток “Резерв+”, який мав стати зручним інструментом, зіштовхнувся з масовими технічними збоями в перші тижні роботи, а черги до ЦНАПів у великих містах сягали кількох сотень осіб. Усвідомивши, що електронний кабінет не гарантує анонімності, більшість військовозобов’язаних просто відклали візит, сподіваючись, що система “не перетравить” такий обсяг даних. Як результат – очікуваного вибухового зростання явки не сталося, а граничні терміни змусили багатьох свідомо піти на ризик штрафу, аби не наражатися на небезпеку негайної мобілізації без підготовки.
Можливі рішення – від прозорості до людяності
Народний депутат у своєму виступі окреслив кілька першочергових заходів, які, на його думку, здатні зняти напругу. По-перше, потрібна повна цифровізація облікових процесів із гарантією того, що звичайне оновлення даних не стане підставою для автоматичної видачі повістки. По-друге, варто запровадити незалежний контроль за роботою військово-лікарських комісій, аби придатність визначалася прозоро й об’єктивно. По-третє, необхідно підвищити кваліфікацію персоналу ТЦК, посиливши відповідальність за хамство чи фальсифікації. Крім того, доцільно створити мережу громадських приймалень при військових адміністраціях, куди людина могла б звернутися за консультацією ще до походу в ТЦК. Усе це має супроводжуватися широкою роз’яснювальною кампанією, яка покаже, що мобілізація не є хаотичним набором, а продуманим розподілом людського ресурсу. Тільки тоді 1,5-мільйонний розрив почне скорочуватися не через страх покарання, а через відновлену довіру.
Сформувати такий перелік можна на основі аналізу звернень, що надходять до профільних громадських організацій та уповноваженого з прав людини. Узагальнений вигляд найтиповіших підстав для напруги між громадянами та ТЦК подано нижче:
- повна відсутність попереднього електронного запису, що перетворює візит на багатогодинне очікування;
- неправомірна видача мобілізаційних розпоряджень без урахування стану здоров’я чи права на відстрочку;
- хамовита поведінка окремих працівників, які замість консультації вдаються до погроз;
- технічна неможливість скористатися послугою в обіцяних ЦНАПах через брак програмного забезпечення;
- нероз’яснення алгоритмів оскарження рішень військово-лікарської комісії;
- відсутність зворотного зв’язку – скарги зникають без відповіді.
За даними внутрішнього моніторингу, після запуску електронного кабінету лише 18% військовозобов’язаних обрали дистанційний спосіб оновлення даних, тоді як переважна більшість була змушена вистоювати черги особисто або ж зовсім ухилилася.
Ситуація, коли 1,5 млн чоловіків опинилися поза межами оновлених реєстрів, – це не поодинокий збій, а закономірний підсумок того, як десятиліттями вибудовувалася військово-облікова машина. Заява народного депутата вивела проблему з тіні кулуарних нарікань у площину публічного діалогу й засвідчила, що конфлікти навколо ТЦК не вичерпуються простим протистоянням “держава – ухилянт”. Головний висновок, який випливає з аналізу, полягає в тому, що без перетворення центрів комплектування на прозорі сервісні установи годі сподіватися на добровільне виконання обов’язку. Суспільство чекає не нових репресивних норм, а елементарної поваги до громадянина, чий крок назустріч системі не має ставати квитком в один кінець.
