Ситуація з протиповітряним прикриттям українських територій загострилася до межі після того, як у ніч на 19 травня комбінована атака безпілотників і ракет завдала серйозних руйнувань там, де системи мали б працювати безвідмовно. Президент Володимир Зеленський не обмежився загальними фразами у вечірньому зверненні, а прямо вказав на недопрацювання відповідальних за повітряний щит. Його слова прозвучали як холодний душ для військового керівництва, адже кілька регіонів, які вважалися відносно захищеними, зазнали влучань там, де цього не мало статися. Йшлося не просто про нестачу техніки – мова про прогалини в плануванні, координації та, схоже, про надмірне покладання на окремі ешелони оборони.
Відразу після слів гаранта розпочалися службові перевірки, а в інформаційному просторі вибухнула хвиля здогадів про майбутні кадрові перестановки. Проте, щоб зрозуміти суть критики, варто відійти від емоцій і подивитися на те, як влаштована система ППО, де вона дає збій і чому саме зараз проблема набула особливої гостроти.
Як формувався повітряний щит до критики
Україна отримала строкатий набір зенітних засобів ще з радянських часів – С-300, “Бук-М1”, “Тор”, “Оса”, які десятиліттями не модернізувалися. Після 2014 року вдалося частково відновити боєздатність окремих дивізіонів, але реальний прорив стався лише з початком повномасштабного вторгнення, коли Захід почав надавати сучасні комплекси. Поступово на чергування заступили NASAMS, IRIS-T, Patriot, SAMP/T, а також десятки зенітних самохідних установок Gepard. Утім, зібрати такий калейдоскоп у єдину архітектуру виявилося складним завданням. Кожна система має власний радар, свою систему цілевказування, різну дальність і швидкість реакції. Зведення їх у бойовий порядок нагадує складання мозаїки, де не вистачає кількох ключових елементів.
Водночас російська тактика не стояла на місці. Противник почав масово застосовувати ударні дрони типу Shahed, які летять на малих висотах і нерідко огинають рельєф, що робить їх складними для класичних радіолокаційних станцій. До цього додалися балістичні ракети “Іскандер-М” і гіперзвукові “Кинджал”, які вимагають зовсім інших швидкостей реакції. Вийшов класичний сценарій: дорогі й дефіцитні Patriot прикривають столицю та окремі критичні об’єкти, тоді як велика територія опиняється під застарілими радянськими установками, що об’єктивно не здатні збити сучасні цілі з високою вірогідністю.
Чому провали сталися саме в регіонах
Відповідь на це запитання не лежить на поверхні й точно не зводиться до “недбалості” одного командира. Річ у тім, що Україна фізично не може накрити суцільним радіолокаційним полем усю прифронтову та тилову зони. Частина радарів перебуває на обслуговуванні після постійної роботи, інші виводяться з ладу ударними дронами-камікадзе, які полюють саме за випромінювальними станціями. У проміжках між оновленням позицій виникають щілини, якими майстерно користується ворожа розвідка. Коли Зеленський говорить про “провали в регіонах”, він має на увазі не цілковиту відсутність захисту, а ситуації, коли в межах однієї ночі кілька хвиль дронів заходили через неприкриті сектори, а мобільні вогневі групи не встигали їх перехопити.
Додатковим чинником стала логістика боєприпасів. Ракети до IRIS-T чи NASAMS – штучний товар, який виготовляють не на конвеєрі. Після кількох місяців інтенсивної роботи запаси виснажуються, а поповнення йде з перебоями. Це призводить до вибіркового включення комплексів: начальник зміни змушений вирішувати, який об’єкт захищати прямо зараз, а який – залишити без прикриття, сподіваючись на засоби радіоелектронної боротьби. Проте, навіть найкраща РЕБ не гарантує захисту від масованого нальоту. Ось чому в регіонах, де основу ППО складають не найновіші системи, ворожі апарати іноді досягають цілей.
Які області опинилися під ударом навіть при наявності ППО
Проломи в захисті неба відчули на собі мешканці Дніпра, Харкова, Запоріжжя та Одеси. У Харкові, попри близькість лінії фронту та потужне насичення міста сучасними засобами, окремі ракети С-300, перероблені на ударний варіант, усе ще долають захисний купол. Причина – малий підлітний час: від моменту виявлення до влучання минають лічені секунди, й навіть автоматизований Patriot не завжди встигає спрацювати. В Одесі інша біда: велика кількість дронів, що заходять з боку моря, часто йдуть на гранично малих висотах, притискаючись до води, і стають помітними лише за кілька кілометрів від берега. Мобільні групи з кулеметами та переносними зенітними ракетами справляються не завжди.
Дніпро ж потерпає від комбінованих нальотів, коли ворог спочатку запускає фальш-цілі, щоб розкрити позиції радарів, а потім завдає основний удар. Така тактика, відома як “насичення засобів ППО”, дозволяє навіть порівняно застарілій техніці досягати мети, якщо розрахунки не мають чіткого плану на випадок багатохвильової атаки. Саме цю неузгодженість і мав на увазі президент, наголошуючи, що окремі міста “втратили захист у найвідповідальніший момент”.
Камені спотикання в управлінні та координації
Жодна техніка не працює без людей, а в системі управління ППО України виникли вузли напруження, про які раніше воліли не говорити вголос. По-перше, існує кілька вертикалей підпорядкування: повітряне командування, Сухопутні війська зі своїми мобільними вогневими групами, окремі підрозділи Національної гвардії та територіальної оборони, які також озброєні засобами ураження дронів. У критичні хвилини обміну інформацією між ними бракує швидкості, автоматизовані системи обміну даними типу “Віраж” працюють не скрізь, а голосовий зв’язок у радіоефірі наражається на ризик придушення засобами РЕБ.
По-друге, брак особового складу. Після двох років виснажливої війни багато досвідчених офіцерів переведені на інші ділянки або вибули за станом здоров’я. Новобранці проходять прискорену підготовку, але для керування сучасною системою на кшталт IRIS-T потрібна не менш ніж піврічна інтенсивна підготовка, яку не завжди можна собі дозволити в умовах щоденних атак. Звідси помилки в оцінці траєкторій, запізніле перемикання секторів відповідальності та сподівання на “авось” замість прорахованого маневру.
Цікавий факт: за даними відкритих джерел, сумарна щільність зенітних ракетних систем на квадратний кілометр в Україні нині в кілька разів вища, ніж будь-де у світі поза зоною бойових дій, однак величезна протяжність кордону та постійна ротація засобів створюють ефект “решета”, яким ворог і користується.
Реакція військових і перші кадрові зрушення
Військове командування не стало виправдовуватися загальними формулюваннями, а визнало, що мали місце прорахунки. Командувач Повітряних сил у коментарі для преси наголосив на тому, що окремі дивізіони діяли за шаблоном, який був ефективний пів року тому, але втратив актуальність через зміну ворожої тактики. Він також підтвердив, що за результатами службового розслідування звільнено кількох посадовців середньої ланки, відповідальних за планування прикриття конкретних районів. Це не стало гучною сенсацією, але всередині системи такий крок означав сигнал: далі недбальство терпіти не будуть.
Водночас у кулуарах заговорили про необхідність створення єдиного центру управління всіма засобами ППО, де дані з цивільних радарів, супутників та наземних постів зводилися б на одному планшеті оператора. Зараз такий підхід застосовується лише фрагментарно, і його розширення потребує не лише техніки, а й зміни нормативної бази, що регулює порядок обміну інформацією між різними силовими структурами. Президент підтримав ідею, назвавши її “тим, що мало бути зроблено ще вчора”.
Як місцева влада намагається залатати дірки
Паралельно з діями центру активізувалися обласні військові адміністрації. На Харківщині терміново замовили додаткові партії тепловізійних прицілів і лазерних далекомірів для мобільних вогневих груп, які патрулюють уздовж імовірних маршрутів підльоту дронів. В Одесі розпочали тестування сенсорної мережі з мікрофонів, здатних фіксувати характерний звук двигуна Shahed за 15–20 кілометрів. Ця система, хоч і не збиває літальний апарат, але дає змогу попередити сили реагування значно раніше, ніж радар. Львівська область зосередилася на іншому – тут оголосили тендери на будівництво захищених укриттів для зенітних розрахунків, адже нерідко банальна шрапнель виводила з ладу людей, а не техніку.
Ці заходи вимушені, бо державні поставки не встигають за потребами, а рішучість місцевих керівників продиктована не лише вказівками згори, а й прямим тиском громад. Після того, як у соцмережах з’явилися відео безперешкодного прольоту дронів над житловими кварталами, люди почали вимагати конкретних дій. І хоч такі вимоги іноді мають емоційний характер, вони змусили адміністрації переглянути пріоритети бюджетних витрат.
- брак автоматизованого обміну даними між повітряним командуванням та мобільними групами
- виснаження запасів зенітних ракет до дефіцитних західних систем
- обмежена кількість сучасних радарів, здатних бачити маловисотні цілі над водною поверхнею
- використання ворогом хибних цілей, що розкривають позиції комплексів
- високий темп російських атак, який не дає часу на перезаряджання та маневр
- застосування ракет С-300 із малим підлітним часом, коли навіть найкраща автоматика не встигає зреагувати
Надходження західних систем та нові пріоритети
Після тієї гучної критики західні партнери начебто отримали додатковий поштовх для прискорення постачань. Сполучені Штати підтвердили передачу ще однієї батареї Patriot, а Німеччина анонсувала відправку додаткових IRIS-T SLM у модифікації із збільшеною дальністю. Важливо, що нові комплекси надходять уже з інтегрованими засобами зв’язку стандарту Link 16, який дозволяє швидше “зшивати” їх з українською мережею. Проте, навіть при такому темпі наситити всі небезпечні напрямки не вдасться протягом місяців, і це змушує обирати пріоритети.
Згідно з урядовим планом, першочергово прикриватимуться об’єкти енергетичної інфраструктури, від яких залежить опалення та водопостачання великих міст. Далі йдуть військові аеродроми та склади, що забезпечують наступальні дії на півдні та сході. Решту території планують захищати мобільними групами та засобами РЕБ, які поступово нарощують чисельність і виробничі потужності. Такий підхід викликає критику з боку місцевих громад, які почуваються “другорядними”, і саме на це звертав увагу президент, вимагаючи від військових чіткого пояснення логіки розподілу.
Порівняння основних зенітних ракетних комплексів, що використовуються в українському небі:
| Система | Максимальна дальність | Тип цілей | Особливості роботи |
|---|---|---|---|
| Patriot PAC-3 | до 160 км (балістичні цілі ~ 40 км) |
балістичні та аеродинамічні ракети, літаки | найкраще збиває “Кинджали”, вимагає стаціонарного розгортання |
| IRIS-T SLM | 40 км | крилаті ракети, дрони, вертольоти | висока маневреність ракети, радар із захистом від перешкод |
| NASAMS | 25–40 км | літаки, крилаті ракети, дрони | сумісний з ракетами AMRAAM, відносно мобільний |
| С-300 (модернізований) | до 150 км (фактично значно менше) |
літаки, великі цілі | обмежена ефективність проти маловисотних дронів, брак ракет |
З таблиці видно, чому поєднання різнотипних систем не дає повного перекриття – техніка просто не призначалася для одночасної боротьби з усіма видами загроз, які сьогодні застосовує Росія.
Чого очікувати далі – зрушення в оборонному плануванні
Слова президента стали не просто приводом для розмов, а запустили ланцюжок трансформацій, що їх раніше відкладали через брак ресурсів. У Генеральному штабі готують нову концепцію протиповітряного прикриття, яка відходить від статичних зон до динамічного маневрування. Ідеться про те, щоб дивізіони не залишалися на одних і тих самих позиціях тижнями, а змінювали райони відповідно до розвідувальних даних про загрозу. Така модель потребує надійних і захищених каналів передачі інформації, які сьогодні намагаються будувати на базі Starlink та мобільних ретрансляторів. Тестування вже триває на кількох напрямках, і перші результати обнадійливі: кількість пропущених дронів вдається знизити на 15–20 відсотків без залучення додаткової техніки, лише за рахунок кращого розташування.
Крім того, уряд оголосив про запуск програми “Небесний щит громади”, яка передбачає закупівлю за державний кошт сотень мобільних постів із засобами придушення дронів для міст, що не мають стратегічного значення. Це компромісний варіант, який дозволить хоч якоюсь мірою зменшити вразливість регіонів, поки основні комплекси будуть зосереджені на об’єктах першої категорії. Президент окремо підкреслив, що подібні ініціативи мусять реалізовуватися “без бюрократичного скрипоту” – фраза, яка яскраво передає настрої після чергової трагедії.
Залишається відкритим питання підготовки кадрів. Різка інтенсифікація навчальних курсів для операторів західних комплексів уже дала певний ефект, але заповнити всі вакансії кваліфікованими людьми без демобілізації з інших родів військ буде важко. Саме тому паралельно готуються зміни до мобілізаційного законодавства, які дозволять призивати фахівців із цивільними спеціальностями радіотехнічного та ІТ-профілю безпосередньо на службу в частини ППО. І хоча це викликає дискусії в суспільстві, військове керівництво наполягає, що без такого кроку латання дірок стане вічним завданням.
Підсумкові уроки для всієї системи оборони
Провали в регіонах, що викликали справедливий гнів гаранта, оголили системну проблему, яка не зводиться до одного винного чи конкретної нестачі ракет. Історія показала, що найкраща техніка не рятує, якщо відсутня гнучкість управління, а політична сміливість говорити про болючі речі здатна зрушити з місця навіть найважчі бюрократичні механізми. Після різких слів перші плоди з’явилися досить швидко: перегляд дислокації, прискорення міжнародних постачань, інвестиції в навченість особового складу та децентралізація частини зусиль на рівень областей.
У майбутньому стовідсоткового захисту неба не обіцяють навіть найоптимістичніші військові, однак кожен такий випадок стає точкою відліку для вдосконалення. Болючий суспільний резонанс після критики президента не просто привернув увагу, а й змусив переосмислити саму філософію протиповітряної оборони – від статичної парасольки до живої, дихаючої системи, де помилка одного елементу не стає фатальною для всього міста.
