На початку жовтня 2024 року віцепрем’єр-міністр Михайло Федоров заявив, що наземні роботи в перспективі зможуть повністю забезпечити логістику на лінії бойового зіткнення. Ця теза не була спонтанною – за нею стоїть багатомісячна робота інженерних команд, виробничих кластерів і підрозділів, які вже випробовують техніку в реальних умовах. Йдеться не про фантастичні проєкти, а про швидке масштабування того, що показало результат у “гарячих” точках.
За словами посадовця, частка логістичних операцій, яку можна передати машинам, уже сьогодні наближається до позначки, коли ризик для людини стає неприйнятним там, де робот справляється без втрат. Армійське постачання стикається з подвійним викликом: з одного боку, необхідно постійно переміщувати вантажі до передових позицій, з іншого – противник навчився полювати навіть на швидкісні вантажівки та легкові автомобілі за допомогою баражуючих боєприпасів. Саме тому наземні платформи, здатні рухатися безпілотно або під дистанційним контролем, розглядаються не як екзотика, а як прагматичний інструмент виживання підрозділів.
Звідки взявся запит на роботизовану логістику
Фронтова логістика останньої милі залишається одним із найнебезпечніших завдань. Підвезення боєприпасів, води, медикаментів та евакуація поранених вимагають постійного перебування людей у зоні, яку противник намагається накрити артилерією, дронами-камікадзе та мінометним вогнем. За оцінками волонтерських організацій, до 30% втрат особового складу на окремих ділянках припадає саме на тилове забезпечення. У таких умовах навіть часткова автоматизація дає виграш у часі й головне – зберігає життя.
Перші спроби вирішити проблему були кустарними: військові переробляли цивільні квадроцикли, встановлювали дистанційне керування на всюдиходи, а волонтери зварювали візки з моторчиками від старих генераторів. Проте масштабування такої ініціативи на всю лінію фронту потребувало системного підходу. Саме брак стандартизованих рішень підштовхнув державу до створення координаційних платформ, які згодом переросли в кластер Brave1 та окремі програми Міністерства цифрової трансформації.
Коли Федоров каже про 100% логістики, йдеться не про негайну відмову від водіїв, а про поступове нарощування кількості наземних роботів до критичної маси, після якої жоден боєць не муситиме виходити з укриття для того, щоб доправити на позицію ящик із набоями. Вже зараз на окремих напрямках, де щільність ворожих дронів особливо висока, ротацію вантажів повністю перекладають на колісні й гусеничні платформи – це зберігає боєздатність підрозділів і зменшує навантаження на медичну службу.
Яку техніку вже ставлять на колеса й гусениці
Номенклатура наземних роботизованих засобів, що використовуються для логістики, дуже строката. Вона охоплює як легкі носії вагою до 50 кг, здатні рухатися стежками зі швидкістю пішохода, так і важкі гусеничні платформи, які тягнуть за собою причіп з тонами вантажу. Спільним для всіх них є електрична силова установка, що знижує теплову й акустичну помітність, модульна конструкція та наявність захищеного каналу зв’язку.
Типова платформа складається з алюмінієвої або сталевої рами, колісного чи гусеничного шасі, акумуляторного блока, контролера й набору сенсорів. Оператор керує машиною з відстані, що може сягати двох-трьох кілометрів, використовуючи відеокамери переднього та заднього огляду; в окремих моделях реалізовано режим руху за заздалегідь завантаженим супутниковим треком. Найбільш досконалі зразки оснащуються лідаром і тепловізором, що дає змогу працювати вночі без демаскування.
Нижче наведено ключові параметри, за якими оцінюються логістичні роботи:
- вантажопідйомність від 150 до 500 кг для типових завдань;
- дальність ходу на одному заряді до 30 км;
- швидкість до 15 км/год по пересіченій місцевості;
- час безперервної роботи від 4 до 8 годин;
- наявність режиму автономного прямування за треком;
- захищений канал керування з частотним маскуванням;
- можливість швидкого замінювання акумулятора в польових умовах;
- сумісність із стандартними армійськими контейнерами для перевезення боєприпасів.
Порівняння кількох платформ українського виробництва станом на осінь 2024 року
| Модель | Вантажопідйомність | Дальність ходу | Швидкість | Тип шасі |
|---|---|---|---|---|
| Вепр | до 200 кг | до 25 км | 12 км/год | колісне 4×4 |
| Терміт | до 500 кг | до 20 км | 8 км/год | гусеничне |
| Жук | до 150 кг | до 30 км | 15 км/год | колісне 6×6 |
Різноманітність конструкцій пояснюється тим, що універсального шасі для всіх ділянок фронту не існує: на піщаних ґрунтах краще працюють колісні версії, у глибокій багнюці лютого – гусеничні, а для вузьких окопних ходів потрібні мініатюрні носії. Тому виробничі команди йдуть шляхом створення лінійки, яка перекриває максимальний спектр потреб.
Перші виходи в поле – що показала практика
Бойове застосування наземних роботів у логістичній ролі почалося з поодиноких епізодів у 2023 році, коли волонтерські групи доправляли на передову перероблені всюдиходи. Сьогодні ж ідеться про системну роботу цілих підрозділів, які на постійній основі використовують безпілотні платформи для підвезення всього – від цигарок до протитанкових керованих ракет. За відгуками командирів, машини особливо цінні для роботи в “сірій зоні”, куди автомобіль із водієм заїхати не може через загрозу миттєвого ураження.
Один із найпоказовіших кейсів стався на Бахмутському напрямку, коли екіпаж робота “Вепр” протягом тижня без жодної втрати виконав понад сорок рейсів, перемістивши майже чотири тонни вантажів. Оператор перебував у заглибленому бліндажі за півтора кілометри від маршруту, і лише двічі робот потрапляв під мінометний обстріл – обидва рази завдяки маневреності вдалося уникнути прямих влучань.
На початковому етапі розвитку цього напряму волонтери пристосували дитячі електромобілі, перероблені для перевезення боєприпасів. Такі саморобки мали запас ходу до 5 км і розганялися до 7 км/год, але довели саму концепцію: навіть мініатюрний носій здатен виконати критичне завдання там, де людина не ризикне з’явитися.
Наразі тактику застосування роботів відпрацьовують у взаємодії з повітряною розвідкою: оператор отримує з безпілотника картинку маршруту, визначає безпечні проміжки й веде платформу максимально приховано. Це дає змогу знизити ймовірність перехоплення сигналу та виявити засідки ще до того, як машина наблизиться до позицій.
Держава та кластер Brave1 запускають конвеєр
Після того як перші зразки довели свою придатність, постало питання масового випуску. Координатором став оборонний кластер Brave1, через який проходять грантове фінансування, полігонні випробування та контрактація з військовими частинами. За кілька місяців 2024 року було профінансовано понад два десятки розробок, і частина з них уже отримала кодифікацію НАТО, що відкриває шлях до централізованих закупівель.
Міністерство цифрової трансформації відіграє роль каталізатора, спрощуючи бюрократичні процедури для виробників. Крім того, діє програма “Армія дронів”, у межах якої акумулюються кошти на закупівлю не лише БПЛА, а й наземних платформ. Заява Федорова про 100% логістики стала потужним сигналом для інвесторів та інженерних команд: вона дала зрозуміти, що держава готова замовляти не десятки, а сотні й тисячі машин, якщо вони задовольнятимуть вимоги війська.
Виробнича база спирається на мережу малих і середніх приватних підприємств, які раніше займалися виготовленням сільгосптехніки, компонентів для автомобілів або промислових роботів. Така децентралізована модель дозволяє швидко нарощувати випуск без будівництва гігантських заводів і робить систему стійкою до ударів по критичній інфраструктурі.
Глушилки, багнюка та бюджет – головні перепони
Попри стрімкий прогрес, перехід до повністю роботизованої логістики стримується кількома принциповими проблемами. Перша й найгостріша – радіоелектронна боротьба. Противник активно використовує засоби придушення каналів управління та навігації, тому машина, що втратила зв’язок з оператором, може стати нерухомою мішенню. Інженери шукають вихід у комбінованих системах наведення, які поєднують інерціальну навігацію, оптичне розпізнавання місцевості та захищений шифрований радіоканал.
Другий виклик – прохідність. Передові позиції часто з’єднані між собою розбитими ґрунтовими дорогами, які після дощу перетворюються на місиво. Не кожна платформа здатна подолати такі умови з повним навантаженням, а застряглий робот потребує евакуації, що зводить нанівець переваги прихованості. Тому у війську формують вимоги до питомого тиску на ґрунт і до кліренсу не менше ніж 25 сантиметрів.
Інші обмеження варто перерахувати окремо:
- обмежений ресурс акумуляторів, що вимагає частих підзарядок або гарячої заміни батарей у польових умовах;
- дефіцит якісної мікроелектроніки через розрив ланцюгів постачання;
- висока собівартість виготовлення одиниці, яка поки що не дозволяє зробити робота витратним матеріалом;
- брак підготовлених операторів, що потребує створення окремих навчальних курсів і тренажерів;
- потреба в уніфікації інтерфейсів, щоб оператор міг керувати різними моделями без додаткового навчання;
- складність експлуатації в умовах низьких температур, коли ємність акумуляторів падає, а мастило в редукторах густіє.
Вирішення цих питань триває паралельно з бойовим застосуванням, що загалом характерно для української моделі “фронт – це полігон”. Інженери отримують зворотний зв’язок буквально за кілька годин після виконання завдання й одразу вносять зміни до конструкції.
Головний виграш – збережені життя солдатів
Коли говорять про роботизацію логістики, перший і найвагоміший аргумент – це зменшення людських втрат. За даними окремих механізованих бригад, після впровадження наземних платформ для підвезення вантажів кількість поранених і загиблих у тилових підрозділах скоротилася на 60–70%. Машина не боїться стрілецької зброї, уламків і, головне, її втрата не означає втрату фахівця, на підготовку якого витрачені місяці.
Крім прямого ефекту збереження життя, автоматизація вивільняє особовий склад для виконання бойових завдань. Солдати, які раніше змушені були відволікатися на доставку вантажів, тепер можуть зосередитися на утриманні позиції, що підвищує загальну боєздатність. Не варто скидати з рахунків і психологічний чинник: коли боєць знає, що йому не доведеться бігти під обстрілом з ящиком на плечах, мотивація та стійкість зростають.
Окремий економічний ефект полягає в ощадливому витрачанні пального. Електричний робот споживає приблизно в десять разів менше енергоресурсів у грошовому еквіваленті, ніж дизельна вантажівка на аналогічний обсяг роботи, а його обслуговування зводиться до заміни акумуляторів і перевірки підшипників.
Коли роботи справді візьмуть на себе сто відсотків
Шлях до повної автоматизації логістики не буде миттєвим. Експерти сходяться на думці, що впродовж двох-трьох років можна досягти ситуації, коли на найгарячіших ділянках жоден водій не виїжджає на відкриту місцевість. Цьому сприятимуть три паралельні процеси: поява надійних алгоритмів автономного руху без супутникової навігації, розвиток швидкознімних твердотільних батарей, а також серійне виробництво, яке знизить ціну до рівня звичайного армійського всюдихода.
Важливу роль відіграє й міжнародна співпраця. Кілька європейських країн уже виявили зацікавленість у спільних проєктах, що відкриває доступ до комплектуючих, яких бракує в Україні. Ймовірно, незабаром ми побачимо гібридні платформи, де українське шасі поєднується з натовськими системами зв’язку та навігації – це прискорить кодифікацію та зробить техніку сумісною з підрозділами союзників.
Такий розвиток подій означає не просто заміну людини машиною, а зміну самої філософії бойового забезпечення. Коли наземні роботи стануть такою ж буденністю, як окопний перископ чи рація, в армії з’явиться додатковий ресурс, який можна направити на навчання, планування та удосконалення тактики. Власне, про це й говорив Михайло Федоров, формулюючи озвучену мету.
Підсумовуючи, варто визнати, що теза про 100% логістики наземними роботами – це не фантазія, а реалістичний орієнтир, який визначає напрям розвитку цілої галузі. Поєднання інженерної думки, бойового досвіду та державної підтримки вже дало відчутні результати, що зберігають життя й підвищують ефективність війська. Природно, що на цьому шляху залишається багато технічних викликів, але динаміка їх подолання свідчить: незабаром солдат перестане бути вантажником на передньому краї, а це – один із найголовніших кроків до перемоги.
