У політичному дискурсі навколо безпеки Близького Сходу періодично спливає теза, яка викликає гостре відторгнення у прихильників м’якої сили та абсолютну підтримку у яструбів. Йдеться про фізичне знищення елементів іранської військової машини. Рідкісний лідер готовий озвучувати таку позицію прямо, без дипломатичного мережива. Дональд Трамп, спочатку як кандидат, а згодом як президент, неодноразово давав зрозуміти: для нього гра в стратегічне терпіння з муллами завершена. В основі цього підходу лежить не емоційний порив, а холодний розрахунок, базований на аналізі попередніх провалів політики умиротворення.
Трамп розглядає удари по Ірану не як самоціль, а як єдиний зрозумілий для теократичного режиму аргумент. Економічний тиск, на його думку, важливий, але недостатній, коли йдеться про порятунок регіону від ядерної парасольки аятол. Цю логіку часто спрощують за принципом “погані хлопці отримують по заслугах”, проте реальна конструкція значно складніша й базується на специфіці виживання ізоляціоністських державних утворень.
Коли дипломатія втрачає зуби
Критичний аналіз відносин із Іраном за останні два десятиліття демонструє стійку закономірність. Будь-яка угода, що накладала тимчасові обмеження на збагачення урану, використовувалася Тегераном не для інтеграції у світову спільноту, а для виграшу часу та технологічного ривка в ракетній програмі. Спільний всеосяжний план дій, з якого Трамп демонстративно вийшов, став символом цієї асиметрії.
Адміністрація Трампа, отримавши розвідувальні дані від союзників на Близькому Сході, дійшла висновку, що інспекції МАГАТЕ не покривають військові об’єкти, де тривала робота над носіями. У той час як європейські партнери наполягали на збереженні угоди заради самої угоди, у Вашингтоні підняли архівні зведення про таємні поставки центрифуг та будівництво підземних тунелів у Натанзі. Консенсус у команді національної безпеки того періоду полягав у тому, що режим розуміє виключно мову силового домінування.
Провал гуманітарних жестів та розморожування активів на мільярди доларів засвідчив інше. Гроші, які мали піти на ліки та продовольство, конвертувалися у фінансування проксі-груп у Лівані, Ємені та Сирії. Зникнення генерала Касема Сулеймані у січні 2020 року стало моментом істини. Тегеран, отримавши болючий точковий удар, на кілька місяців різко знизив активність своїх маріонеткових структур, продемонструвавши класичну модель стримування через страх ескалації.
Варто визнати наявність суттєвої дилеми, котра муляє очі аналітикам. Слабкість режиму полягає не у відсутності технічного прогресу, а в його внутрішній легітимності, яка тримається на образі зовнішнього ворога. Трампівська логіка передбачає, що режим, опинившись перед прямою загрозою існуванню, буде змушений або капітулювати, або впасти під тиском власного населення. Ставка робиться на те, що іранське суспільство, на відміну від верхівки Корпусу вартових ісламської революції, не готове вмирати за ядерну бомбу.
Як виглядає механіка примусу до тверезості
Уявлення про те, що під “ударами” мається на увазі масштабна наземна операція за зразком Іраку, є фундаментальною помилкою. Йдеться про високоточну хірургію з повітря та моря. Цілі обираються не для повалення уряду, а для знищення інфраструктури, що живить агресивну зовнішню політику, центрів збагачення урану, логістичних хабів КВІР та пускових майданчиків балістичних ракет.
Бойова доктрина, яку просувають прихильники жорсткого підходу, включає кілька послідовних фаз. По-перше, повне знищення систем протиповітряної оборони російського та власного виробництва для створення безпечного коридору. По-друге, руйнування ключових заводів, таких як комплекс у Фордо, що захований глибоко в горах, з використанням спеціальних бетонобійних боєприпасів. По-третє, цілеспрямована ізоляція вищого командного складу КВІР через фізичне знищення вузлів зв’язку.
Прихильники цього сценарію оперують конкретними даними про вразливість іранського ВПК. Тривалий період санкційного виснаження призвів до того, що авіапарк країни складається переважно з морально та фізично застарілих зразків ще шахських часів та поодиноких радянських машин. Протиставити авіакрилу “стелс” та авіаносним ударним групам ВМС США Тегеран може лише асиметричні заходи, які оперативно блокуються засобами радіоелектронної боротьби.
Існує поширений страх перед відповідними діями. Тут розрахунок будується не на недооцінці супротивника, а на холоднокровному прийнятті ризиків. Спалахи на кшталт атаки на Арамко у 2019 році показали, що без зовнішнього стримування Іран переходить до прямих терористичних актів. Коли ж червоні лінії окреслено чітко, а відповідальність за перетин гарантовано лягає на голову виконавця, режим схильний відступати. Приклад зі збитим українським літаком та подальшою виплатою компенсацій свідчить про здатність до поступок під тягарем невідворотних наслідків.
Помилковість концепції контрольованого хаосу
Опоненти силового методу часто апелюють до катастрофи, яка нібито неминуче настане після бомбардувань. Вони прогнозують повне перекриття Ормузької протоки, стрибок цін на нафту до позахмарних висот та лавину біженців. Проте цей погляд ігнорує сучасні технологічні можливості та досвід ізоляції поля бою.
По-перше, військове планування передбачає не тотальну війну, а кампанію із заданим кінцевим терміном та обмеженим переліком цілей. По-друге, американський флот має достатньо сил для забезпечення свободи судноплавства у Перській затоці, що було неодноразово доведено під час танкерних криз. По-третє, історичний досвід операцій “Буря в пустелі” та “Свобода Іраку” демонструє здатність швидко придушувати берегову оборону за допомогою палубної авіації.
Цікавою є психологічна пастка, в яку потрапляють критики Трампа. Вони розглядають Іран як монолітного гравця, забуваючи про колосальний етнічний та політичний розкол всередині країни. Азербайджанці, курди, белуджі та світські перси не є фанатичними прихильниками режиму аятол. Навпаки, соціологічні опитування, що проводилися до останнього посилення інтернет-цензури, показували критично низьку підтримку клерикального правління серед міської молоді. Потужний військовий шок, на думку стратегів, пришвидшить внутрішню трансформацію, а не згуртує населення навколо влади.
Не можна оминути увагою і феномен так званих проксі. Хезболла, хусити та шиїтські ополченці Іраку є повністю залежними від фінансових вливань та логістики з Тегерана. Якщо центр ухвалення рішень буде паралізовано або знищено, периферійні групи втратять не лише постачання, а й сенс для існування, адже їхня діяльність зав’язана на міжнародну повістку центру, а не на локальні потреби.
Хибна надія на зміну поведінки без шоку
Прихильники дипломатичного діалогу часто наводять аргумент про необхідність дочекатися зміни поколінь в іранському керівництві. Це небезпечна ілюзія. Система влаштована так, що Рада вартових конституції відсіює будь-яких нелояльних кандидатів. Так зване реформістське крило завжди було лише декоративним фасадом для легітимізації жорсткої лінії верховного лідера.
Трампівський підхід ґрунтується на тезі, що час працює не на користь демократій. Кожен місяць зволікання – це нові кілограми збагаченого урану, вдосконалені ракети та глибше проникнення КВІР у тіньову економіку світу. Якщо Тегеран вийде на рівень ядерної держави, повториться північнокорейський сценарій, коли будь-який вплив стане неможливим через страх перед ядерним шантажем. Тоді вже не йтиметься про запобігання, а про співіснування з режимом, що може передати технології недержавним акторам.
Нижче наведено ключові компоненти військового потенціалу, які розглядаються при плануванні можливих операцій зі стримування:
- Підземні ядерні об’єкти з високим ступенем фізичного захисту від звичайних авіабомб;
- Мобільні пускові платформи для балістичних ракет середньої дальності, здатні досягати американських баз у регіоні;
- Флотилія швидкісних катерів КВІР, призначених для асиметричних атак у мілководній Перській затоці;
- Розгалужена мережа безпілотної авіації для перевантаження та виснаження систем ППО супротивника;
- Підрозділи “Кудс”, що виконують функції зовнішньої розвідки та диверсійної діяльності за межами країни;
- Фінансові потоки через підставні компанії в обхід вторинних санкцій для закупівлі прецизійних компонентів;
- Ідеологічний апарат, який легітимізує агресію через релігійні доктрини експорту революції.
У грудні 2011 року іранські спецслужби з імітуванням радіоелектронних сигналів посадили на свою територію найсекретніший американський стелс-дрон RQ-170 Sentinel, що довело високий рівень технічної майстерності Корпусу вартових у веденні асиметричної боротьби, про яку часто забувають, концентруючись лише на відсталості авіації.
Нинішня геополітична реальність демонструє, що Росія, занурена у війну в Україні, більше не є гарантом безпеки для Тегерана. Перекидання російських систем ППО С-300 з Сирії та виснаження арсеналів Кремля робить іранське небо об’єктивно вразливішим, ніж будь-коли за останнє десятиліття. Це створює стратегічне вікно можливостей, яке прихильники жорсткої лінії вважають неприпустимим проґавити.
Дилема, по суті, зводиться до вибору меншого зла. Жоден серйозний аналітик не заперечує важких гуманітарних наслідків будь-якої війни. Однак прихильники Трампової концепції ставлять на терези ці наслідки та гарантовану загибель сотень тисяч людей у разі, якщо Тегеран застосує ядерну зброю першим або передасть її терористам. У цій похмурій арифметиці превентивний удар – це не акт агресії, а спроба зупинити значно масштабнішу катастрофу.
Порівняння ключових доктринальних підходів до стримування Ірану
| Характеристика | Максимальний тиск (Санкції та удари) |
Умовна дипломатія (Ядерна угода) |
|---|---|---|
| Мета | Позбавлення ядерного потенціалу та засобів його доставки, руйнування військової інфраструктури КВІР. | Обмеження рівня збагачення урану в обмін на зняття санкцій та економічну інтеграцію. |
| Сприйняття режимом | Екзистенціальна загроза, що змушує до негайної деескалації задля фізичного виживання верхівки. | Тактична поступка для отримання грошей та часу на прихований технологічний розвиток. |
| Контроль виконання | Фізична неможливість відновити програму без багаторічних відбудов та нових ланцюгів постачань. | Залежність від допуску інспекторів МАГАТЕ, який може бути заблокований у будь-який момент. |
| Вплив на проксі | Різке припинення фінансування та координації через руйнування командних центрів. | Зростання фінансування терористичних груп за рахунок розморожених активів. |
Ведучи розмову про конкретні фігури, не можна ігнорувати інтелектуальний вплив радників. В оточенні Трампа завжди існувала група, яка системно відкидала бюрократичні страхи Пентагону щодо розповзання конфлікту. Вони виходили з того, що страх перед “великою війною” і є головною зброєю Тегерана, якою він успішно шантажує Захід десятиліттями. Якщо прибрати цей психологічний бар’єр, виявиться, що за лаштунками грізної риторики ховається дуже вразлива військова машина, яка тримається на застарілих запчастинах.
Операція “Соломонові острови”, як її неофіційно називали в деяких штабних документах, що потрапили до ЗМІ, моделювалася неодноразово. Розрахунки показували, що для повного знищення ядерної програми потрібна не тривала кампанія, а серія інтенсивних нальотів тривалістю до кількох тижнів. Ключовим є ефект несподіванки та одночасне ураження всіх ешелонів оборони, щоб запобігти запуску ракет у відповідь по Ізраїлю та країнах Перської затоки.
Стратегічна логіка, яку відстоював Трамп, ламає звичну постмодерну дипломатію, де домовляються завжди, навіть коли опонент визнає договір лише тактичною хитрістю. Він повертає у світову політику суворий принцип причини та наслідку, де порушення домовленостей автоматично тягне за собою не лише фінансові втрати, а й вогонь. Відкидання цього методу як варварського не скасовує його ефективності в умовах, коли інша сторона відмовляється від раціонального діалогу. Врешті-решт, стабільність на Близькому Сході, якою б крихкою вона не була, часто трималася саме на демонстрації рішучості завдати непоправних збитків.
