За кожним великим містом стоїть не тільки географічна точка на карті, а й довга низка подій, котрі формували його характер. Суми – яскраве тому підтвердження. Від дерев’яних укріплень середини XVII століття до почесного звання, здобутого у XXI, місто накопичило унікальний досвід, що заслуговує глибокого вивчення. Розуміння цього шляху дає ключ до сприйняття сучасного обличчя міста, його архітектури, економічних уподобань і суспільного темпераменту.
Козацьке минуле Сум – фортеця, що дала початок місту
Суми виникли не стихійно, а як продуманий оборонний пункт на південному порубіжжі Московської держави. У 1655 році група переселенців-козаків на чолі з отаманом Герасимом Кондратьєвим звела на високому березі річки Псел дерев’яну фортецю, оточену глибоким ровом, земляним валом і частоколом. Саме ця споруда стала ядром майбутнього міста й центром Сумського слобідського козацького полку – однієї з адміністративно-військових одиниць Слобідської України. Фортеця мала форму неправильного чотирикутника з кількома вежами: дві проїзні й чотири глухі муровані башти підсилювали обороноздатність. Поселення довкола, так звана слобода, швидко заростало дворами козаків, ремісників і торговців, утворюючи міську тканину, яка зберегла планувальний каркас донині.
Кондратьєв отримав царську грамоту на володіння землями, що сприяло припливу нових поселенців із Правобережної України та Московії. Статус полкового міста давав право на самоврядування й формування власної адміністрації на кшталт козацького устрою. Полк брав участь у походах проти кримських татар і пізніше в російсько-турецьких війнах, що загартувало місцеве населення. Варто зауважити, що оборонне призначення не завадило розвитку торгівлі: через Суми пролягали важливі шляхи з Москви до Криму та на Дон. У другій половині XVII століття містечко налічувало близько 2-3 тисяч мешканців, а до початку XVIII століття ця цифра зросла вдвічі. Перші кам’яні споруди з’явилися лише на початку XVIII століття, зокрема невелика Воскресенська церква, яка пізніше стала одним з архітектурних символів.
Ярмаркова слава й торговельний шум XVII–XVIII століть
Справжній економічний злет Сум розпочався з перетворення містечка на один з головних ярмаркових центрів Слобідської України. Три великі щорічні ярмарки – Сумський, Введенський та Миколаївський – збирали купців із Московії, Криму, Польщі й навіть Балкан. Щовесни та щоосені на торгових майданах укладалися угоди на значні суми, а обсяги реалізованого зерна, худоби, тканин і ремісничих виробів були співмірними з показниками губернських міст. У 1708 році Суми увійшли до складу Київської губернії, а з 1727-го – до Бєлгородської, що лише посилило їхню роль у міжрегіональному обміні.
- Збіжжя та борошно – головний товар, що йшов на експорт через порти Азовського моря;
- Худоба й шкіри – продукція скотарських господарств Слобожанщини;
- Тканини, зокрема місцеве полотно та привізний шовк і сукно;
- Металеві вироби від ковалів та збройових майстрів;
- Тютюн, мед, віск і горілчані вироби – типові товари слобідського промислу;
- Предмети розкоші та спеції – для заможних верств місцевої старшини.
Митний збір, запроваджений у Сумах, наповнював полкову скарбницю, а самі ярмарки сприяли поліетнічності населення: окрім українців тут осідали російські купці, греки, вірмени, єврейські ремісники. За даними переписів 1780-х років, кількість дворів у місті перевищила 1200, а постійне населення сягнуло 6-7 тисяч осіб – показник, що робив Суми помітним осередком на Слобожанщині. Таке комерційне підґрунтя створило передумови для подальшого промислового стрибка, який мав проявитися через століття.
Цукровий бум і народження підприємницького міста в XIX столітті
Переломним для Сум став XIX вік, коли вихідці з козацької старшини, зокрема династія Харитоненків, перетворили регіон на потужний центр цукрової промисловості імперії. Іван Харитоненко, колишній військовий писар, заклав перший великий цукровий завод у Краснопіллі, а його син Павло розширив мережу до десятка підприємств, об’єднавши вирощування буряка, переробку і збут. Завдяки цукровим заводам та вмілому управлінню капіталами, місто отримало кам’яну забудову, театр, банки і навіть одне з перших у губернії електричне освітлення. У 1870-х Суми стали повітовим центром Харківської губернії, що стимулювало адміністративне будівництво.
Архітектурний ансамбль центру, сформований у другій половині століття, багато в чому зобов’язаний меценатству Харитоненків. На їхні кошти зведено Спасо-Преображенський собор – величину споруду в стилі неокласицизму з елементами бароко, де встановлено орган. Поруч з’явилася чоловіча гімназія, лікарня, притулок для літніх людей. Купецтво підхопило естафету: приватні садиби, торгові ряди, готелі формували обличчя нового, європейського за духом міста. До кінця XIX століття населення Сум перевалило за 40 тисяч, а в навколишніх повітах діяло понад 20 цукрових заводів, продукція яких відправлялася навіть до Персії. Паралельно розвивалася кустарна металообробка, тютюнове виробництво та винокуріння, створюючи диверсифіковану економіку.
Суми в епіцентрі бур XX століття – революції, війни, окупація
У XX столітті доля міста неодноразово визначалася військовими конфліктами. Під час Другої світової війни Суми опинилися в зоні жорстокої німецької окупації з жовтня 1941 року до вересня 1943 року, зазнавши масових руйнувань і втрат серед цивільного населення. Але перед тим, у 1917–1921 роках, місто стало ареною боротьби між різними політичними силами: влада кілька разів переходила з рук у руки, що супроводжувалося господарською руїною. У 1930-ті Суми увійшли до складу новоствореної Сумської області (1939), що надало їм статус обласного центру й поштовх до розбудови адміністративних установ.
За однією з краєзнавчих гіпотез, назва “Суми” справді виводиться від двох річок – Суми та Сумки, проте серед містян досі жива легенда, ніби перші поселенці знайшли на березі сумку з мисливським знаряддям, що й дало ім’я майбутньому городу.
Період окупації приніс тотальне руйнування промисловості, житлового фонду та соціальної інфраструктури. Евакуйовані підприємства не встигли вивезти обладнання, а відступаючи, гітлерівці підривали будівлі. Визволенню Сум 2 вересня 1943 року передували важкі бої силами Воронезького фронту. Партизанські з’єднання під командуванням Сидора Ковпака, що діяли на Сумщині, дестабілізували тили ворога, прискорюючи звільнення. Після війни місто відновлювали буквально з попелу; центральні вулиці заново прокладалися, а на місці руїн виростали нові квартали. Саме цей досвід виживання і відродження значною мірою сформував місцеву ідентичність, готову до випробувань.
Радянський індустріальний гігант у центрі Слобожанщини
Післявоєнна відбудова швидко переросла в планомірний індустріальний ривок, що зробив Суми одним із ключових машинобудівних та хімічних центрів України. У 1950–1980-х роках виросли підприємства-гіганти: Сумське машинобудівне об’єднання імені Фрунзе (нині Sumy NPO) спеціалізувалося на випуску компресорного й насосного обладнання для атомної та нафтогазової галузей; завод “Центроліт” постачав виливки; хімічний завод “Хімпром” нарощував виробництво мінеральних добрив та кислот. Така концентрація промисловості забезпечила роботою десятки тисяч містян і швидке зростання населення – до 1990-х у місті мешкало близько 300 тисяч осіб.
Одночасно розвивалася науково-освітня сфера: у 1948 році відкрито Сумський педагогічний інститут, згодом реорганізований у державний університет, а 1960 року запрацював філіал Харківського політехнічного інституту, який перетворився на Сумський державний університет – потужний дослідницький заклад. Поява науково-дослідних інститутів, зокрема в галузі електронної мікроскопії та хімії, підсилила інтелектуальний потенціал. Соціальна інфраструктура також не пасла задніх: споруджувалися широкі проспекти, парки, Палац культури, стадіони, лікарні. Радянське містобудування часто нехтувало історичною спадщиною, проте деякі пам’ятки архітектури вціліли, а новий ансамбль площі Незалежності (колишньої Леніна) став візитівкою. Цей пласт історії заклав матеріальну базу, яка згодом дозволила місту гідно тримати оборону.
Зведена таблиця: ключові історичні віхи Сум
| Період | Характеристика | Населення (приблизно) |
|---|---|---|
| 1655–1700 | Дерев’яна фортеця, полкове місто, слобідське козацтво | 2–4 тис. |
| XVIII ст. | Ярмарковий центр, початок мурованого будівництва | 6–8 тис. |
| XIX ст. | Цукрова промисловість, архітектурний розквіт, династія Харитоненків | 40 тис. (1897) |
| 1939–1945 | Обласний центр, окупація, руйнування, визволення | ~70 тис. (1939) |
| 1950–1990 | Індустріалізація, машинобудування, хімія, університетський центр | 300 тис. (1989) |
| 2022 – дотепер | Оборона міста, присвоєння звання Місто-герой України | ~260 тис. |
Феномен Сумської оборони і звання Героя
У лютому–квітні 2022 року Суми стали ареною запеклих боїв, продемонструвавши надзвичайну стійкість місцевих жителів, тероборони та Збройних сил. Майже ізольоване від центральних регіонів на початку вторгнення, місто не лише вистояло, а й організувало ефективну оборону власними ресурсами, перекинувши частину підрозділів на підтримку операцій у Київській області. Бої точилися безпосередньо на околицях і в самому місті; зафіксовано понад 200 потужних обстрілів житлових кварталів та об’єктів критичної інфраструктури. Проте ворог так і не зміг узяти Суми під повний контроль, а після відступу в квітні регіон повернувся під український прапор.
Виключний героїзм, виявлений сум’янами, був гідно оцінений на державному рівні. Указом Президента України №164/2022 від 6 березня 2022 року Сумам присвоєно почесне звання “Місто-герой України” – одним із перших серед українських міст. Це рішення закріпило в офіційній історіографії той факт, що сучасне місто не втратило козацького гарту й здатне до самопожертви. Відзнака стала не просто символічною нагородою, а відображенням спадкоємності поколінь: від перших оборонців дерев’яної фортеці до добровольців XXI століття.
Історія Сум наочно демонструє, як невелике прикордонне укріплення здатне пройти крізь ярмарковий бум, цукрову лихоманку, воєнні руйнування та індустріальний злет, зберігаючи унікальний характер. Сплав підприємницької жилки, наукової думки і військової традиції утворює той стрижень, який допоміг місту вистояти в найкритичніші моменти. Сьогодні, дивлячись на відреставровані собори, університетські корпуси чи промислові цехи, варто пам’ятати, що кожен камінь тут буквально просякнутий кількасотлітньою боротьбою за право бути собою. Саме ця тяглість надає Сумам статусу не лише адміністративного центру, а й справжньої історичної скарбниці.
