Одеський скандал, що сколихнув інформаційний простір на початку 2025 року, змусив багатьох замислитися над тим, чи здатна окрема подія змінити усталену практику роботи територіальних центрів комплектування. Стрімке поширення відеозапису із застосуванням фізичного впливу на військовозобов’язаного поставило під сумнів не лише дії конкретних посадовців, а й викликало дискусію про можливість реформування всієї мобілізаційної системи. Проте член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки Олександр Веніславський у своєму коментарі чітко зазначив: “Цей ганебний випадок не означає, що вся система є недієздатною, і кардинальних змін у роботі ТЦК не буде”. Така заява викликала як хвилю критики, так і стриману підтримку. У цьому матеріалі ми без зайвих емоцій проаналізуємо, чому одеський інцидент не стане каталізатором глибоких перетворень, яку роль відіграє структурна інерція та як подібні скандали впливають на мобілізаційну машину загалом.
У чому суть одеського скандалу
Одеський інцидент набув розголосу 18 березня 2025 року, коли в соціальних мережах з’явився 40-секундний ролик, на якому троє співробітників одного з районних ТЦК валять на землю чоловіка призовного віку, заламують руки та тягнуть до мікроавтобуса із символікою центру. Очевидці зафіксували, що чоловік не чинив активного опору, а лише намагався вивільнитися, однак до нього застосували больові прийоми та нецензурну лайку. Відео миттєво поширилося каналами місцевих Telegram-спільнот, а згодом потрапило до загальнонаціональних новин.
Того ж вечора Одеська обласна військова адміністрація оприлюднила коротке повідомлення про те, що за фактом події призначено службове розслідування, а винних обіцяють притягнути до дисциплінарної відповідальності. Між тим, місцеві журналісти з’ясували, що подібні випадки силового супроводження в Одесі траплялися й раніше, але жодного разу не фіксувалися так ретельно. Варто зауважити, що цей інцидент співпав у часі з активізацією роботи мобільних груп оповіщення, які від початку року отримали розширені повноваження для перевірки документів.
Сам постраждалий згодом дав коментар у місцевому виданні, де стверджував, що працівники ТЦК не намагалися встановити його військово-обліковий статус, а одразу вдалися до фізичного впливу. Ця деталь додала скандалу ще більшої гостроти, адже попередні заяви профільного міністерства наголошували на неприпустимості подібної поведінки. Тож після кількох днів інформаційного шуму історія перетворилася на символ глибших проблем у системі комплектування.
Реакція Веніславського та її обґрунтування
Олександр Веніславський у прямому ефірі загальнополітичного ток-шоу заявив, що оцінювати всю мобілізаційну систему через один інцидент – це перебір, і що організація роботи ТЦК залежить насамперед від загальних військових потреб, а не від окремої події. Він визнав, що дії окремих посадовців є обурливими, проте наголосив, що механізми контролю й реагування всередині системи достатньо дієві, аби усунути конкретних порушників без руйнування налагоджених процедур.
Парламентар навів аргумент, що в будь-якій армії світу під час інтенсивних бойових дій трапляються ексцеси, і це не призводить до демонтажу військових структур. За його словами, значно важливіше сконцентруватися на підвищенні якості підготовки особового складу ТЦК та вдосконаленні нормативної бази, аніж вимагати хаотичних реформ після кожного резонансного відео. Така логіка, ясна річ, викликала полярні відгуки: частина аудиторії сприйняла її як спробу захистити “честь мундира”, інші ж погодилися, що системні збої не варто плутати з дисциплінарними проступками.
Примітно, що Веніславський опосередковано посилався на досвід проведення мобілізації у попередні роки, коли кілька скандалів подібного штибу справді не змінили загальної архітектури військкоматів. Це свідчить про стале переконання частини законотворців, що швидкі кадрові рішення є достатнім інструментом впливу, тоді як перебудова системи вимагає значно більшого політичного консенсусу та часу. Фактично, його позиція віддзеркалює глибшу проблему – небажання розгойдувати налагоджені механізми у розпал війни.
Структурна інерція ТЦК та опір змінам
Будь-яка військово-облікова структура під час активних бойових дій функціонує за принципом збереження сталості, і навіть найгучніший скандал рідко призводить до миттєвого демонтажу вибудуваних механізмів. Територіальні центри комплектування – це не автономні утворення, а підрозділи, що безпосередньо підпорядковуються оперативним командуванням, Генеральному штабу та отримують планові завдання з мобілізації. Корінна реорганізація потребувала б перегляду десятків внутрішніх наказів і міжвідомчих узгоджень, на що під час війни бракує управлінського ресурсу.
Друга перешкода – кадрова замкненість і брак резерву на заміну. У багатьох регіонах керівні посади в ТЦК обіймають офіцери з тривалим терміном служби, які пройшли ще радянську школу військкоматів. Їхній досвід і лояльність часто цінуються вище за формальне дотримання правових норм, що створює потужний негласний опір будь-яким спробам перекроїти систему ззовні. Навіть після одеського відео лунали голоси, що “хлопці просто виконували план”, а винної моделі поведінки не вбачають.
Крім того, законодавча рамка, яку намагалися осучаснити за останні два роки, на практиці обросла численними підзаконними актами, що надають ТЦК широку свободу маневру. Наприклад, порядок оповіщення військовозобов’язаних через мобільні групи було спрощено, що водночас зменшило контроль за дотриманням процедур. Як наслідок, навіть доведений факт перевищення повноважень закінчується звільненням одного-двох виконавців, а загальний алгоритм роботи залишається незмінним. Саме цю інерцію й мав на увазі Веніславський, коли говорив про відсутність негайних системних наслідків.
Суспільний резонанс і запит на справедливість
Після поширення відео в мережі стрімко набрали популярності петиції з вимогою притягнути до відповідальності не лише безпосередніх учасників інциденту, але й керівництво Одеського обласного ТЦК. Одна з них набрала необхідні 25 тисяч голосів за неповних три доби, що змусило уряд дати офіційну обіцянку провести додаткову перевірку. Водночас загострилася багаторічна дискусія щодо доцільності існування самих центрів комплектування в нинішньому вигляді, адже подібні інциденти підривають довіру громадян до мобілізаційного процесу.
Цікаво, що реакція суспільства розкололася за віковим і регіональним принципом. Мешканці великих міст, особливо ті, хто має родичів призовного віку, були налаштовані категорично, вимагаючи негайних змін. Натомість у середовищі ветеранів і досвідчених військовослужбовців переважала думка, що окремі перегини не повинні перекреслювати роботу всієї ланки, яка забезпечує поповнення фронту. Цей розкол знайшов відображення і в коментарях під постами народних депутатів, де прихильники Веніславського і його опоненти зійшлися в гострій полеміці.
Журналісти-розслідувачі додали масла у вогонь, опублікувавши дані про те, що співробітники фігурантів скандалу раніше вже проходили службовими перевірками через скарги, проте залишалися на посадах завдяки підтримці безпосереднього керівництва. Хоча ці факти не були підтверджені офіційно, вони посилили загальне враження про кругову поруку. На хвилі емоцій окремі активісти почали збирати підписи за люстрацію керівного складу всіх ТЦК Одеської області, але далі платформи електронних петицій справа не пішла.
Як різні держави реагували на схожі ситуації, видно з наведеної нижче таблиці.
| Країна | Суть скандалу | Офіційна позиція влади | Реальні наслідки для системи |
|---|---|---|---|
| США | Примусові призови під час війни у В’єтнамі з підкупом лікарів для фальшивих довідок | Визнали поодинокі порушення, реформи не на часі | Система зберігалася до скасування призову 1973 р. |
| Велика Британія | Зловживання у вербувальних пунктах під час Фолклендської кампанії | Прем’єр заявив про “окремі недоліки” | Провели внутрішню перевірку без звільнень |
| Ізраїль | Скандал у мобілізаційному центрі навесні 2024 р., відео з приниженням резервістів | Військове командування пообіцяло покарати винних | Звільнили двох офіцерів, інструкції оновили частково |
| Україна | Одеський інцидент із застосуванням сили 2025 р. | Веніславський: не змінить систему загалом | Очікується службове розслідування |
Міжнародні паралелі та історичні уроки
Досвід інших країн, які стикалися з подібними інцидентами під час мобілізаційних кампаній, переконливо показує, що влада зазвичай воліє обмежуватися точковими покараннями, уникаючи повноцінної структурної реорганізації. У цьому сенсі позиція Веніславського не є унікальною – вона повторює логіку багатьох урядів, що оперують аргументом “не на часі”. Причина ховається в тому, що будь-яка перебудова призовної або облікової системи під час війни сприймається військовим керівництвом як ризик втрати керованості.
У Сполучених Штатах після Корейської війни розслідування виявило системні зловживання під час мобілізації, але офіційний Вашингтон обмежився косметичними змінами, посилаючись на “необхідність зберегти ефективність”.
В Ізраїлі, армія якого постійно перебуває в стані бойової готовності, у 2024 році стався дуже схожий за обставинами випадок: у відео потрапило жорстке поводження з резервістами під час перевірки документів. Тоді прем’єр-міністр обмежився заявою про “окремі недоліки”, а реальним наслідком стало звільнення двох офіцерів середньої ланки без подальшої ревізії правил. Лише через півроку тимчасово призупинили дію одного з підзаконних актів, який дозволяв перевірки без присутності військового юриста.
Такі приклади свідчать про те, що навіть розвинені демократії не схильні ламати військову машину через один ексцес. Історики військового управління відзначають, що для реальних реформ потрібна або низка повторюваних скандалів, або потужний тиск депутатського корпусу в поєднанні з медійним резонансом, чого в нинішній українські ситуації вочевидь бракує. Саме тому заява Веніславського, хоч і викликала обурення, не випадає із загальносвітової канви.
Імовірні сценарії після публічних заяв
Найвірогіднішим варіантом після публічної позиції депутата стане створення тимчасової комісії для службового розслідування, яка підтвердить провину окремих осіб, але суттєвих змін до нормативної бази не внесе. Орієнтовно через місяць громадськості представлять черговий доповідний звіт із висновками, що “виявлені недоліки усунено”, після чого інформаційна хвиля спаде. Інший можливий вектор – посилення внутрішньої службової дисципліни за допомогою інструктажів і роз’яснювальних листів, які не змінять алгоритму роботи, але знизять кількість грубих порушень.
Менш імовірний, хоч і не виключений, сценарій пов’язаний із вибірковою заміною керівників ТЦК в окремих регіонах, якщо тиск із боку міжнародних партнерів або президентської вертикалі зросте. Проте навіть у цьому разі ротація не торкнеться системи як такої, адже нові призначенці працюватимуть за тими ж документами, що й попередники. Кардинальнішою мірою могло б стати впровадження незалежних інспекторів із числа ветеранів, але поки що ця ідея залишається на рівні експертних пропозицій і не отримала законодавчого оформлення.
Зрештою, сам Веніславський у своїх подальших коментарях дав зрозуміти, що не вважає за доцільне виділяти одеський інцидент із загального контексту. Він запевнив, що парламент готовий реагувати на системні збої, якщо такі будуть доведені, але не “підкилимно перебудовувати ТЦК через кожне вірусне відео”. Чи виявиться така лінія достатньою для заспокоєння суспільних настроїв – покаже час, проте вже зараз зрозуміло: окремий скандал, хай би яким потворним він не був, навряд чи перетвориться на рушій глибоких реформ.
За всієї гостроти суспільної реакції не можна не помітити, що ситуація навколо одеського ТЦК вкотре оголила давню суперечність між потребою у швидкому поповненні війська та дотриманням правових норм. Коли мобілізаційний механізм працює на межі можливостей, кожен збій викликає на поверхню накопичене невдоволення, однак логіка війни часто змушує ставити ефективність вище за бездоганність процедури. Зроблена Веніславським заява, по суті, лише констатувала цей конфлікт, не пропонуючи ані нових рішень, ані обіцянок. Чи означає це, що ТЦК назавжди залишаться незмінними? Радше ні, але шлях до оновлення пролягатиме не через одиничні інциденти, а через поступове накопичення доказової бази, підкріпленої тиском парламентської опозиції, журналістських розслідувань та міжнародного моніторингу. Допоки ж цього не станеться, вітчизняна система комплектування зберігатиме свою інерцію, а окремі скандали, хай і бентежать совість, залишатимуться лише епізодами в хроніці великої війни.
