Військові поховання в Україні давно вийшли за рамки особистої трагедії родин: вони стали маркерами національної гідності. Міністерство у справах ветеранів вибудувало цілісну систему, що унеможливлює будь-яке посягання на могили полеглих захисників. В основі цієї системи – чіткі законодавчі приписи, тотальна цифрова паспортизація та жорсткі санкційні механізми. Та водночас ідеться не лише про каральні заходи: відомство стимулює громадянську свідомість і підтримує низові ініціативи, адже пам’ять не може бути справою самої тільки бюрократії. Кожен акт наруги чи байдужості отримує невідворотну правову оцінку, проте профілактика через відкритий облік і просвітництво виявляється значно ефективнішою за репресії. Саме тому розуміння того, як функціонує механізм недоторканності, єднає фахівців і пересічних громадян у спільному обов’язку.
Місія Мінветеранів у справі військових поховань
Міністерство у справах ветеранів України створене у 2018 році на базі Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції. Одразу після інституційного оформлення відомство отримало повноваження, які дозволяють не лише опікуватися соціальним захистом ветеранів, а й координувати діяльність із увічнення пам’яті загиблих. Історично склалося так, що після 2014 року кількість військових поховань стрімко зросла, що потребувало невідкладного перегляду підходів до обліку, облаштування та охорони могил. До того часу функції були розпорошені між різними органами місцевого самоврядування, Міністерством оборони та обласними державними адміністраціями, а це часто призводило до прогалин у фінансуванні й нормативному забезпеченні.
Сьогодні Мінветеранів виступає єдиним центром прийняття рішень щодо військових цвинтарів та окремих поховань. Фахівці відомства затверджують плани заходів з увічнення пам’яті, погоджують ескізи пам’ятників, координують видачу дозволів на перепоховання та формують національний реєстр військових поховань. Окрема увага приділяється моніторингу стану могил: якщо місцева влада зволікає з ремонтом чи благоустроєм, міністерство має право ініціювати службові перевірки. Окрім того, саме Мінветеранів готує щорічний звіт Президентові України про стан справ у цій царині. Таке централізоване управління дозволило уникнути ситуацій, коли могила героя роками залишалася без належного догляду, адже тепер відповідальний орган несе персональну управлінську відповідальність за територіальну цілісність пам’ятних місць.
Фінансове підкріплення місії забезпечує бюджетна програма “Заходи з увічнення пам’яті захисників України”, обсяг якої на 2024 рік перевищив 1,1 мільярда гривень. Левова частка цих коштів спрямовується на виготовлення та встановлення одноманітних надгробків – бетонних або гранітних плит із гравіюванням прізвища, імені, дат життя та державного герба. Близько п’ятнадцяти відсотків бюджету резервується для мультиризикового страхування поховань на випадок природних катаклізмів чи воєнних дій, що є унікальною практикою для пострадянського простору. Територіальні органи Мінветеранів щокварталу проводять вибірковий аудит цільового використання грошей, і в разі виявлення зловживань негайно передають матеріали до правоохоронних органів.
Системність роботи підкріплюється міжвідомчою взаємодією з Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією та органами прокуратури. Завдяки протоколам оперативного реагування будь-яке повідомлення про пошкодження чи осквернення могили фіксується негайно, а на місце виїжджає слідчо-оперативна група. У відомстві наголошують, що недоторканність поховань – це не декларація, а принцип, який підкріплюється реальними повноваженнями та бюджетними асигнуваннями. Саме тому фраза “могили полеглих недоторканні” з політичного гасла перетворилася на конкретний алгоритм дій для чиновників і правоохоронців.
Законодавче підґрунтя недоторканності
Юридичний фундамент, на якому тримається весь механізм захисту військових поховань, складається з кількох рівнів нормативних актів. Базовим документом залишається Закон України “Про поховання та похоронну справу”, який встановлює загальні правила облаштування місць поховань та забороняє будь-які самовільні дії щодо них. Проте специфіка саме військових могил вимагала окремого регулювання, тому у 2011 році було ухвалено Закон “Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років”, а пізніше його норми було поширено на поховання загиблих учасників сучасних бойових дій. Це юридичний хід, який дозволив застосувати режим підвищеної охорони до могил воїнів АТО/ООС так само, як до братських захоронень минулих воєн.
Ключовими нормативно-правовими актами, що формують режим недоторканності, є:
- Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, де закріплено обов’язок держави дбати про місця поховань загиблих;
- Закон України “Про увічнення перемоги над нацизмом”, стаття 14 якого прямо забороняє будь-яке пошкодження військових меморіалів;
- Кримінальний кодекс України (стаття 297 – наруга над могилою, стаття 438 – порушення законів та звичаїв війни, якщо дії вчинені на окупованих територіях);
- Кодекс України про адміністративні правопорушення (стаття 92 – порушення вимог законодавства про поховання);
- Постанова Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 № 1137, яка деталізує порядок обліку, паспортизації та облаштування військових поховань;
- накази Мінветеранів, що регулюють форми паспортів військових поховань та порядок їх затвердження.
Аналіз судової практики свідчить, що найчастішими складами злочинів залишаються пошкодження надмогильних споруд і викрадення металевих елементів – переважно через діяльність “чорних” металозбирачів. Завдяки посиленню санкцій у 2022 році мінімальне покарання за такі діяння було збільшено, що відчутно знизило кількість випадків вандалізму. Юристи Мінветеранів постійно моніторять правозастосування і, за потреби, ініціюють зміни до законодавства, аби усунути прогалини, через які порушники могли б уникнути відповідальності. Важливо, що недоторканність поширюється не лише на сам надгробок, а й на прилеглу територію в радіусі, визначеному паспортом поховання, тож навіть вирубка дерев чи несанкціоноване будівництво поруч може кваліфікуватися як замах на цілісність пам’ятного місця.
У роз’ясненнях Верховного Суду від 2023 року чітко зазначено, що предметом злочину є не лише фізичне місце поховання, а й об’єкти благоустрою навколо нього – огорожа, лави, освітлення. Таким чином, навіть зняття таблички з метою здачі на металобрухт утворює склад кримінального правопорушення. Це прецедентне тлумачення дало змогу притягувати до відповідальності осіб, які раніше розраховували на адміністративне покарання.
Від паперу до цифри – шлях обліку військових поховань
До 2020 року облік військових поховань вівся на паперових носіях у місцевих радах, що породжувало численні дублікати, втрату даних і неможливість оперативного контролю. Мінветеранів розпочало масштабну цифровізацію, кульмінацією якої стало створення Державного реєстру військових поховань. Цей інструмент інтегрований з електронними системами органів місцевого самоврядування, що дає змогу в режимі реального часу відстежувати стан кожної могили, заплановані ремонтні роботи та акти обстеження. Фактично, кожне поховання отримує унікальний ідентифікаційний номер, який не змінюється навіть у разі переміщення останків.
У 2023 році під час планової інвентаризації з’ясувалося, що електронна база містить 9 843 паспорти військових поховань, причому 1 245 із них раніше не були нанесені на жодну карту, адже йшлося про стихійні сільські цвинтарі, які десятиліттями залишалися поза увагою офіційних реєстрів.
Процедура паспортизації вимагає фіксації двадцяти шести обов’язкових параметрів: від GPS-координат до матеріалу надгробка та інформації про балансоутримувача. Спеціальна комісія у складі представників Мінветеранів, місцевої влади та громадськості проводить натурне обстеження, після чого формує електронний паспорт у системі “Ветеран+”. Цей процес невпинний: щойно з’являється нове поховання загиблого захисника, комісія зобов’язана протягом тридцяти днів внести відомості до реєстру. Дані є відкритими для родин, які можуть через портал “Дія” замовити витяг, а волонтери – перевірити стан благоустрою. Цифровий слід робить неможливою ситуацію, коли могила зникає через самовільне перепоховання чи забудову, адже будь-яка зміна статусу вимагає електронного погодження.
Окремо варто згадати модуль моніторингу, що використовує дані супутникової зйомки для періодичного порівняння стану кладовищ. Якщо алгоритм виявляє зникнення об’єкта або появу нових конструкцій поза межами дозволених зон, система автоматично генерує сповіщення для територіального підрозділу Мінветеранів. У липні 2024 року завдяки такому порівнянню вдалося зафіксувати спробу самовільного перенесення пам’ятника в Херсонській області, після чого винних притягнуто до відповідальності. Так технології допомагають підтримувати непорушність військових поховань навіть у важкодоступних місцевостях.
Невідворотність покарання за посягання на могили
Правозастосовна практика щодо порушень недоторканності могил свідчить про те, що безкарність демотивує систему швидше, ніж відсутність законів. Мінветеранів послідовно обстоює позицію невідворотності відповідальності, і тому кожен випадок осквернення, пошкодження чи крадіжки з військового поховання стає приводом для відкриття кримінального провадження. У 2024 році за ініціативи відомства було посилено санкцію статті 297 Кримінального кодексу: тепер за наругу над могилою військовослужбовця передбачено позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років, тоді як загальна норма давала до трьох років. Такий диференційований підхід підкреслює особливий статус військових поховань.
Для наочності наводимо порівняння основних видів відповідальності, які застосовуються залежно від характеру правопорушення:
Види відповідальності за порушення недоторканності військових поховань
| Вид порушення | Стаття / норма | Вид відповідальності | Максимальна санкція |
|---|---|---|---|
| Наруга над могилою, включно з оскверненням |
ч. 2 ст. 297 ККУ | Кримінальна | позбавлення волі до 8 років |
| Пошкодження або знищення надгробка |
ч. 1 ст. 297 ККУ | Кримінальна | обмеження волі до 3 років або позбавлення волі на той самий строк |
| Самовільне перепоховання |
ст. 92 КУпАП, ст. 297 ККУ за наявності ознак злочину |
Адміністративна / Кримінальна |
штраф до 850 грн (КУпАП) або позбавлення волі (за сукупністю) |
| Порушення режиму охоронної зони |
ст. 92 КУпАП | Адміністративна | штраф від 340 до 1 700 грн |
Слід зауважити, що правоохоронці активно використовують супутникові знімки, записи камер відеоспостереження та свідчення очевидців, аби документувати правопорушення. Мінветеранів, зі свого боку, вимагає від територіальних громад негайного відновлення пошкоджених пам’ятників коштом місцевих бюджетів із подальшим регресним стягненням витрат із винних осіб. Така фінансова дисципліна теж є вагомим стримуючим чинником. У березні 2024 року Шевченківський районний суд Львова виніс вирок місцевому мешканцю, який викрав латунну літеру з пам’ятника загиблому десантнику – п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна. Цей випадок став додатковим нагадуванням про те, що ціна святотатства надто висока.
Громадянська варта та міжнародні орієнтири
Держава ніколи не впоралася б із завданням тотального захисту могил без підтримки волонтерського руху. Мінветеранів цілеспрямовано укладає меморандуми з громадськими організаціями, які беруть на себе моніторинг стану кладовищ у сільській місцевості, організують суботники та відновлюють занедбані надгробки. Приміром, ініціатива “Варта пам’яті” об’єднала понад дві сотні небайдужих краян, які щотижня звітують про результати об’їздів цвинтарів. Завдяки таким ентузіастам відомство своєчасно дізнається про мікротріщини в граніті, зламані хрести або факти засмічення територій і може оперативно скерувати ремонтну бригаду.
Не менш важливим є міжнародний досвід. Фахівці Мінветеранів вивчали моделі захисту військових поховань у Хорватії, де після війни 1991–1995 років було створено спеціалізоване агентство з управління військовими цвинтарями, та у Польщі, де Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва отримала право безпосереднього втручання в роботу місцевої влади. Узявши найкращі практики, українське відомство відмовилося від надмірної централізації і натомість запровадило дворівневу систему опіки: стратегічні рішення ухвалюються в Києві, а виконання та контроль делеговано обласним координаторам. Це дало змогу зберегти баланс між єдиними стандартами та гнучкістю на місцях, де добре знають специфіку ґрунтів, клімату й традицій догляду за могилами.
Крім того, Мінветеранів активно працює над адаптацією міжнародного гуманітарного права до національних реалій. Зокрема, опрацьовуються механізми захисту поховань на тимчасово окупованих територіях відповідно до Женевських конвенцій. Хоча повноцінний контроль там неможливий, фіксація фактів руйнування через супутниковий моніторинг та свідчення біженців дає підстави для подальших позовів до міжнародних судів. Показовою є співпраця з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, який надав технічну допомогу для нанесення гідроізоляційного покриття на понад тисячу надгробків у східних регіонах. Таким чином, навіть за лінією зіткнення принцип недоторканності не втрачає юридичної сили, а держава декларує готовність захищати пам’ять про кожного полеглого всюди, де це можливо.
Підсумовуючи сказане, треба визнати: система захисту військових поховань в Україні пройшла шлях від ситуативного реагування до вибудуваного архітектурного механізму. Поєднання правової визначеності, цифрового обліку, невідворотності покарання та суспільної мобілізації створило середовище, у якому могили полеглих справді стали недоторканними. Мінветеранів і надалі виконуватиме роль координатора й гаранта цієї недоторканності, водночас відкриваючи простір для ініціатив громадян. Кожен новий паспорт у реєстрі, кожен засуджений вандал і кожна відреставрована стела – це цеглина у фундаменті національної пам’яті, яку неможливо зруйнувати байдужістю чи злим умислом.
