Війна постійно тестує управлінські рішення на міцність, особливо коли йдеться про форсування широкої водної перешкоди під безперервним артилерійським тиском. У жовтні 2023 року українські сили створили плацдарм на лівому березі Дніпра біля села Кринки, сподіваючись розтягнути російські резерви та відкрити шлях до подальшого просування. Однак через кілька тижнів інформація, що просочувалася від бійців, перетворилася на пряме звинувачення: підрозділ, сформований із волинців, відкрито заявив про провал операції через некомпетентність командування. Ця історія швидко вийшла за межі закритих чатів і змусила суспільство поставити незручні запитання.
Як Кринки опинилися у фокусі бойових дій
Задум командування виглядав логічним у кабінетних умовах. Планувалося, що невеликі мобільні групи перетнуть Дніпро, закріпляться у прибережній смузі, а потім поступово нарощуватимуть присутність, відтягуючи сили противника з інших ділянок. Вибір Кринок пояснювався географією: село розташоване у місці, де русло річки звужується, а навколишні болота ускладнюють перекидання важкої бронетехніки ворога. Українські військові отримали завдання закріпитися в житловій забудові, використовуючи руїни як укриття. Сили для виконання надали окремому батальйону, до якого увійшли добровольці з Волині. На першому етапі вдалося досягти ефекту несподіванки, однак вже наприкінці жовтня почалися системні проблеми, які звели нанівець будь-який тактичний успіх.
Російські війська швидко відновили контроль над повітрям у цьому районі. Дрони-камікадзе та fpv-апарати постійно висіли над позиціями, унеможливлюючи пересування вдень. Водночас берегова смуга постійно прострілювалася мінометами та ствольною артилерією з глибини оборони окупантів. Саме в цей час проявилася ілюзорність початкового задуму: жодних серйозних резервів противник із-під Токмака не зняв, але натомість зосередив на кринківському плацдармі ударні дронові розрахунки та додаткові артилерійські підрозділи. Бійцям із Волині, які становили левову частку гарнізону, довелося тримати оборону в умовах, більш схожих на мішок, аніж на плацдарм.
Основні претензії бійців до вищого командування
Відкрите звинувачення прозвучало із вуст командира однієї з рот, котрий мав позивний “Волина”. У своєму відеозверненні, яке швидко розлетілося профільними телеграм-каналами, він конкретно перелічив прорахунки, що призвели до катастрофічних наслідків. Основний меседж полягав у тому, що операція із самого початку готувалася без належної розвідки, а під час її активного перебігу командування залишалося глухим до проблем на місцях. Слова “Волини” підтвердили понад два десятки його товаришів по службі, які доповнили детальний перелік претензій:
- брак достовірних розвідданих про щільність ворожих вогневих засобів безпосередньо на ділянці висадки;
- критична нестача плавзасобів для евакуації поранених, через що багато тяжких трьохсотих залишалися без допомоги понад добу;
- відсутність узгодженої артилерійської підтримки при спробах розширення плацдарму, хоча передові спостерігачі регулярно передавали координати;
- примушування до повторних штурмів без поповнення боєприпасів та засобів зв’язку, що збільшувало безповоротні втрати;
- ігнорування сигналів про тотальну втому особового складу та випадки відмов виконувати злочинні, за оцінкою бійців, накази;
- зволікання з виплатами та нагородженнями для поранених і родин загиблих, що додатково деморалізувало підрозділ.
Жоден із цих пунктів не став одкровенням для військових аналітиків, які давно відзначали системні вади планування подібних десантних дій, однак пряма публічна заява з низів поставила командування в украй незручне становище.
Свідчення очевидців та спроби виправдання
Колишній військовий медик, який особисто витягував поранених із-під обстрілів, пізніше пригадував, що “у Кринках санітарні втрати перетворилися на справжню конвеєрну стрічку, але жоден із штабних офіцерів так і не спустився на берег”. Кілька бійців розповіли, що рації доводилося заряджати від павербанків, бо генератори згоріли в перші ж дні, а обіцяні командуванням засоби радіоелектронної боротьби так і не надійшли. Без зв’язку навіть елементарна координація виливання вогню артилерії перетворювалася на стрілянину навмання.
За свідченнями медиків, в окремі дні до 80% поранених у Кринках не могли евакуювати через відсутність човнів, а російські дрони контролювали кожен метр берега.
Водночас окремі офіцери з вищого штабу через анонімні джерела намагалися спростувати критику, звинувачуючи бійців у недостатній мотивації або недотриманні плану. Проте ці версії ніяк не пояснювали, чому в умовах майже тотальної відсутності переправ зв’язок із гарнізоном Кринок підтримувався через цивільні супутникові термінали, а новоприбулі резервісти потрапляли на позиції без навігаторів і з мінімальним боєкомплектом.
Реакція військового керівництва
Офіційна позиція оперативного командування “Південь” зводилася до стриманих коментарів про “складну оперативну обстановку” та “вжиття заходів”. Кілька джерел повідомили, що після розголосу у Кринки спрямували групу офіцерів для з’ясування ситуації, однак жодного публічного звіту про результати такого візиту не з’явилося. Представники Генерального штабу обмежилися заявами про те, що всі обвинувачення будуть перевірені військовою службою правопорядку. Але бійці це сприйняли як намагання затягнути час, бо перевірки тривали місяцями без видимих наслідків.
В армійських телеграм-каналах активізувалася дискусія про потребу негайного переформатування системи ухвалення рішень. Лунали думки, що подібні операції потребують принципово іншої логістичної культури та санкціонування на найнижчих рівнях, однак на практиці зміни відбувалися вкрай повільно. Окреме обурення викликала відсутність публічного вибачення перед постраждалими ротами та визнання помилок на рівні командувачів.
Тактичні прорахунки очима військових аналітиків
Фахівці з воєнного планування звернули увагу на повторення тих самих помилок, що й під час подібних операцій на інших ділянках фронту. Відсутність ешелонованої системи постачання, коли поранених і боєприпаси доводилося перевозити одним і тим самим човном, одразу ставила плацдарм у залежне положення. До того ж місцевість навколо Кринок не давала змоги облаштувати стаціонарні укриття для важкої техніки, а легка бронетехніка не могла ефективно діяти через болотистий ґрунт. Отже, увесь задум тримався на голому ентузіазмі піхоти, яку кидали на заздалегідь пристріляні ділянки.
Аналітики представляють такі основні висновки з цієї операції:
- без налагодженої системи радіоелектронної боротьби плацдарм стає пасткою для особового складу;
- відсутність резерву плавзасобів гарантує зрив евакуації при щонайменшому пошкодженні човнів;
- форсування водної перешкоди потребує подвійного запасу артилерійських боєприпасів порівняно зі стандартним наступом на суходолі;
- кожна доба затримки з виведенням виснажених підрозділів збільшує санітарні втрати в геометричній прогресії;
- відсутність прямого зв’язку між ротним рівнем і штабом бригади створює критичний розрив у розумінні ситуації;
- публічне ігнорування скарг руйнує довіру до командування набагато швидше, ніж будь-яка поразка;
- використання непідготовлених добровольців як штурмової піхоти без відповідного технічного оснащення призводить до надмірних втрат;
- операції на ізольованих ділянках слід планувати лише за наявності гарантованого коридору для відходу та постачання.
Хронологія ключових подій у Кринках
Наведена нижче таблиця узагальнює головні етапи операції, які вплинули на оцінку учасниками дій командування
| Дата | Подія | Вплив на ситуацію |
|---|---|---|
| 15–18 жовтня 2023 | Висадка перших груп на лівий берег | Здобуто тимчасовий елемент раптовості, але не забезпечено важке озброєння |
| 20–25 жовтня | Зосередження ворожих дронів на плацдармі | Різко знижено мобільність піхоти, збільшено втрати від fpv-ударів |
| 28 жовтня | Масові артобстріли місць зосередження резервів | Знищено частину човнів, пошкоджено вузли зв’язку |
| 5–7 листопада | Невдалі спроби розширити плацдарм | Втрати перевищили 60 осіб убитими й пораненими за добу |
| 12 листопада | Відеозвернення “Волини” із звинуваченнями | Розголос, посилення тиску на штаби |
| 20 листопада – грудень | Поступове виведення підрозділів | Плацдарм фактично згорнуто без тактичних здобутків |
Окремої згадки заслуговує людський чинник. Бійці, які пережили кринківську м’ясорубку, згодом неохоче поверталися до обговорення тих подій. Частина з них пройшла тривалу реабілітацію не лише через фізичні травми, а й через тяжке моральне виснаження. Саме тому випадок із підрозділом “Волини” став не просто епізодом фронтової хроніки, а приводом для ширшої розмови про ціну управлінської сліпоти. Залишається відкритим питання, чи здатна нинішня система командування навчатися на таких уроках, чи подібні операції знову повторюватимуться з тими самими помилками. З часу керованого відступу з лівого берега минуло чимало місяців, однак детальний публічний аналіз причин провалу так і не був представлений ані військовим відомством, ані профільними комітетами. Історія Кринок, підсвічена сміливістю “Волини”, залишається нагадуванням, що війна не пробачає, коли між кабінетом і окопом пролягає прірва нерозуміння.
